Читать «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» онлайн - страница 28

Як же запорожці одягались в походах і на війні?

– Е,в походах і на війні запорожці одягались як припало, бо не мали з собою ні возів, ні ридванів, а все, що треба, в’ючили на коней, од того ніщо їх не запиняло, і як до чого прийдеться, то й сто верстов в сутки махнуть. Запорожці дуже ще кохались в дорогій броні і добрих конях, та ще і щоб і сідло було в сріблі і золоті з вигаптуваними золотом чепраками і збруєю. Спереду сідла висіли дві кобури з пістолями, а з тилу в тороках ув’язувалась бурка і інше до треби козакові. Муніцію і все для воєнної справи кожний мав при собі, як-то: ратище, шаблю і чотири пістолі, а на грудях замість ладунки широкий черес, набитий в два і три ряди патронами. Рушниць у кінних козаків і гармат при кінниці не було, а брали їх тоді, як ходили проти татар і турків на чайках. Було, як зроблять висадку під якою-небудь кріпостю, то тут вже і кінниця спішиться і дає підмогу кіньми і чим припало.

– На які паланки найчастіше нападали ногайці і татари?

– Найбільш нападали по тім боці Дніпра на Самарськую паланку, бо тамечки аж до самої Береки скрізь річки, криниці і родники. Було козаки, що там сиділи зимовиками, куди б не їхали, на роботу, чи й так, то й мушкети, і пістолі з собою брали і тільки вгледять ногайців, то зараз збирались докупи, робили з возів табір і боронились.

У ногайців не було ружжя – тільки луки; було, викидає свої стріли та й втіка. А на цьому боці Дніпра, де теперечки їдемо, скрізь аж до Кодаків було спокійно. Тутечки сиділи зимовиками найбагатші козаки, сюди, бувало, ми їздимо до них з коша в гості і добре гуляємо по-нашому, по-запорозьки!..

– Які були звичаї у запорожців в домовому життю і між товариством?

– Звичаї, паничу, запорожців були дуже чудні і заміристі, бо народ був з біса і спритний, а хоч деякі з них і удавали з себе дурнів, так виходило ж по приказці: «Зверху дурень, а насподі розумний!» Були вони загартовані у всякій нужді і біді, так ніяке лихо їх не лякало. Гострі були і на вигадки, любили і жарти, і сміхи, любили добре й погулять, весело жили на світі, сміючись і вмирали!..

Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну. За сей-то звичай москалі прозвали нас хохлами, а ми москалів кацапами, бо вони ходять з бородами. Як відростала чуприна, так що вже лізла в вічі, то закручували її за вухо; запорожці звали цю чуприну оселедцем, бо як вона довга, то теліпається, неначе оселедець. Бороди запорожці голили, а вуси зоставляли і ніколи їх не підстригали, а, закрутивши, закладували за вуха, а деякі то й ваксою ще ялозили, щоб вони стирчали догори, неначе у того кота. Як збирались докупи запорожці, то дуже кумедно один одного привітали, особливо в Січі і по зимовиках. Було, деколи умовляться і поїдуть до якого-небудь козака в гості або за ділом, случалось і проїздом завернуть, щоб переночувать, то так здоровкались: уїдуть у двір і, не злізаючи з коней, хто-небудь з товариства за одним духом три рази пугикне: