Читать «Фріда» онлайн - страница 73

— …Ти не вмієш отримувати задоволення від їжі, — якось сказав їй Маджарян у французькому ресторані. — Скажи, чого б ти з'їла із задоволенням?

Ірина знизала плечима:

— Не знаю… Хіба що… Щойно звареного гарячого варення з «городською» свіжою булочкою і холодною сирою водою, щойно накачаною з колонки.

— Ясно. Тобі як справжньому підприємцеві, притаманний агедонізм: ти не вмієш отримувати задоволення від життя. Ти весь час у роботі, тебе ніщо більше не цікавить.

— То й що? — байдуже спитала Ірина.

— Отже, свій ресторанний бізнес я тобі ніколи не віддам, щоб не зіпсувала…, — пожартував Маджарян.

— Ну й не треба, — байдуже відреагувала на жарт Ірина.

— То й їж свій папір! — удавано сердито сказав Маджарян. — Гризи, як мишка!

Ірина здригнулася. Слово «мишка» її неприємно кольнуло. Так називали її лише в домі-химері, і Маджарян влучив у болюче місце.

Ох, Маджарян, Маджарян… Розрив із ним не минувся безслідно. Власне, вони підтримували ділові стосунки. Як же без них? Адже Ревуцька й Маджарян мали взаємозалежний бізнес: Маджарян був власником дочірніх компаній Ірини, і навпаки. Вони ділили пакети акцій в одних і тих самих підприємствах, тобто бізнес вели й далі. Проте дружні зустрічі чи спільні подорожі Ірина припинила. Але без Маджаряна їй було важко. Неймовірно важко. Просто неможливо. Однак вона не впадала у відчай. Адже вона дуже сильна. Проте врешті-решт не витримала і зірвалася.

Господи, як їй бракує Маджаряна!.. Він вираховував Ірину, як комп'ютер, і як комп'ютер програмував її. Він змінювався разом з нею: спершу Маджарян був її поводирем, потім — другом, згодом — партнером, і, врешті-решт, рибою-китом, який носить на собі Світове древо під назвою Ірина, жінку-древо, яка вросла корінням у потужну спину риби-кита. Зовні здавалося, що вона — над ним. Але то був оптичний обман. Він її тримав. Без нього вона ніколи не втрималася б на плаву. Саме Маджарян ніс її по бурхливих водах океану бізнесу.

«Розумієш, мала, коли греки, євреї, вірмени, тобто торгові люди, селилися в правобережних українських містечках, вони від часів Литовського князівства мали не права, а привілеї. Знаєш різницю між правом і привілеєм? Право дається всім, а привілеї — лише обраним. Тобто право дається людині від народження, незалежно від того, гідна вона цього права чи ні. А привілеї даються за заслуги. Їх треба заробити. Торгові люди заробляли його розбудовою отих містечок, перетворенням їх на торгові центри, а отже, на ключові точки магістралі „Європа-Азія“, і, зрештою, працювали на процвітання цих українських містечок.

Це дуже давній звичай. Пізніше як польська шляхта, так і козацька старшина кров'ю, в боях заробляли привілеї в польського короля чи російського царя. Щоправда, у козаків це вже називалося іншим словом — „вольності“.