Читать «Фріда» онлайн - страница 75

А може, вона все-таки любила Маджаряна?

Якщо й так, то дуже «дивною любов'ю». У них були специфічні стосунки. Вони разом робили одну й ту саму справу, разом подорожували, відпочивали, робили закупи, мали спільну касу, однак ніколи не зближувалися далі дружніх обіймів при зустрічі або прощанні чи випадкового доторку тіл.

Маджарян, людина східного темпераменту, мав свої чоловічі потреби, і реалізував їх у трьох своїх шлюбах, проте незареєстрований і не підкріплений близькими стосунками зв'язок з Іриною був міцнішим за кремінь. Ірина сприймала кожний новий шлюб Маджаряна не більше, ніж купівлю нової машини чи заведення нової собаки. Його дружини не були їй конкурентками.

З першою дружиною, вірменкою з Вірменії, Маджарян розлучився за п'ять років по одруженні. Ідеалістичне бажання поєднатися з представницею історичної батьківщини закінчилася повним фіаско: він виявився не тим вірменином, яким себе уявляв, надто далеко відійшовши у ментальності від земляків. Друга дружина була на десять років молодша за нього, третя — на двадцять. «Наступною буде піонерка», — пожартувала Ірина, милуючись пухкенькими губками миловидної дівчинки з довгими ногами і нігтями.

«Мені ж потрібна партнерка на цьогорічному Віденському балі, — чи то серйозно, чи то жартома сказав Маджарян. — Ти ж не танцюєш».

Пізніше виявилося, що він-таки не жартував, бо розлучився з нею одразу по тому.

Найтривалішим був його шлюб з Ліною, другою дружиною. Ірина навіть симпатизувала їй: здається, для Маджаряна це був ідеальний варіант, тільки він цього не розумів. Ліна ніколи не пхала свого носа куди не слід, тобто в його справи і гроші, а вдома створювала саме ту ненав'язливо-теплу атмосферу, яка була необхідною діловому чоловікові після важкого робочого дня. Ірина не розуміла Маджаряна: чого йому бракує в сім'ї? Чому він подорожує не з дружиною, а з нею, геть асексуальною особою? Чому він не хоче дітей?..

«Чому ти ніколи не розповідаєш про своє дитинство? Про своїх батьків? Про школу? Звідки ти родом?» — запитав Маджарян, поки вона роздивлялася в його робочому кабінеті величезне генеалогічне дерево Маджарянів в Україні.

Ірина здригнулася, але не розгубилася. У неї була заготовка: «Я — Ірина Ревуцька, родом з маленького провінційного містечка, з робітничої слобідки. Батьки померли, і мене вже ніщо не пов'язує з малою батьківщиною. А від школи й дитинства у мене лишилися неприємні спогади Я не хочу їх ворушити». Так вона йому й відповіла. Щоправда, дуже неохоче, бо він завжди відчував фальш.

Так і сталося:

— Я вже чув цю байку! — холодно сказав він і ображено замовк.

Тоді Ірина наважилася зізнатися:

— Моє попереднє життя так сумно скінчилося, що я навіть не хочу про це згадувати. Мені добре самій.