Читать «Фріда» онлайн - страница 74

І, що найсмішніше, цей звичай існує дотепер, у нашому „цивілізованому“, „правовому“ суспільстві, щоправда, вже в потворних формах. Практично вся економіка України побудована не на праві, а на привілеях, дарованих окремим особам за вислугу, проте не за вислугу батьківщині, а окремій особі — президенту».

— Маджаряне, ти так обурюєшся з цього приводу! Не інакше, сам хочеш мати привілеї! — пожартувала Ірина.

— На біса мені ваші привілеї! — обурився той. — Мені потрібні права!

Маджарян належав до давнього вірменського роду, який з XVI століття мешкає в Україні, тобто від першої вірменської еміграції.

Прадід Маджаряна мав у Чернівцях величезну крамницю і постачав по всій Україні східні тканини — оксамит, маркізет, шовк, а також різні прянощі. Іринин Маджарян ставився до життя так само оксамитово, шовково, маркізетно і пряно, так само шикарно й насичено, він був приємним для ока й на дотик, як тканини його прадіда. Він без вагань вживав яскраві кольори в своєму одязі — пурпуровий, жовтий, електрик, ґранатовий. І йому вони пасували, підкреслюючи вишукану смаглявість і ледь помітні після змішування в кількох поколіннях з українками східні риси обличчя. Маджарян любив східну розкіш і екзотичну кухню, залишаючись при цьому більшим європейцем, ніж будь-хто з бізнесменів, які носили українське або російське прізвище. А його любов до мистецтва і літератури нагадувала Ірині дитяче зачарування шаха тисячею й однією казкою Шахерезади. Він скуповував всі картини, які потрапляли йому до рук, щедро спонсорував молодих письменників, артистів, художників.

Він був повною протилежністю Ірині. Маджарян — шикарний чоловік, на якому було написано: «Я — мільйонер!» А дивлячись на

Ірину, перехожий тільки знизав би плечима: нічого особливого. І лише пильне око професіонала визначило б, що її дуже скромний і невибагливий вигляд коштує не менше, ніж шикарний Маджарянів. Ірина вела підкреслено аскетичний спосіб життя, ніколи не виставляючи на показ. Агедонізм — не єдина класична риса справжнього підприємця. Вона мала й інші синдроми справжніх мільйонерів. Передусім — синдром емоційної стерильності. Ірина ревно берегла себе від почуттів. Вона стерилізувала себе від них. Вона боялася їх. Боялася, що вони зруйнують її бізнес.

Ірина ніколи не думала, що зможе когось полюбити неплатонічною любов'ю. Вона щиро вірила, що її з Маджаряном тримає вкупі лише спільний бізнес і справжня дружба. Все, що завгодно, тільки не любов. Не може бути кохання між такими різними, як вони з Маджаряном, людьми.

— Ти не вмієш любити, — якось сказав їй Маджарян, стоячи на великому балконі вілли на березі Тірренського моря, де вони часто проводили разом вихідні й свята. — Точніше, ти любиш не так, як інші, а якось чудернацько.

— Як умію! — байдуже знизувала плечима вона.

Це вже не вперше їй кажуть, що вона не вміє любити. Але це не так. Саме вона і вміє любити, бо любить не окремо якусь істоту, до якої відчуває гормональний потяг, або з якою пов'язана материнським інстинктом, вона любить усіх однаково — і хороших людей, і злих, і розумних, і дурних, і здорових, і хворих, і багатих, і бідних. Її любов недиференційована і не залежить від групи крові, знаку зодіаку чи найдієвіших людських почуттів — заздрощів, ревнощів і жалощів.