Читать «Фріда» онлайн - страница 72

Там було дерево з гадюками в корінні та різнокольоровими птахами на верхівці.

Там було ще одне дерево зі святими й ангелами, які сиділи в гніздах на дереві.

Там було дерево з великою змією, яка виглядала з дупла з золотою короною на голівці.

Там була риба-кит, що заковтує корабель, на кормі якого роззявив рот чоловік з божевільними очима.

Там була церква, що проросла зі скелі, а навколо неї, теж зі скелі, проростав райський сад.

Там був Ісус Христос із золотим серцем у грудях.

Там був дивовижний корабель, до якого по дошках ішли різні звірі, а нагорі стояв чоловічок, дуже схожий на дядька Рафіка, і рукою показував на корабель.

Там було дуже багато дивовижного й незрозумілого.

«Твій тато її дуже любив!» — казала Каріна, застаючи Фріду за розгляданням книги, і дівчинка уявляла свого тата таким самим химерним, як ця книга. Вона шукала його в гілках чудернацьких дерев і гадала: котрий він серед трьох чи то ангелів, чи святих, які там сидять — той, що читає книжку, той, хто тримає золоту гілочку, чи той, хто грає на маленькій арфі?.. «Напевне, це той, хто читає книгу», — думала вона і довго вивчала риси його обличчя — чорне кучеряве волосся і сині-сині очі…

«Яка ти схожа на свого тата! — казала тьотя Каріна і гладила Фріду по голові… — Викапана Варданян!»

…Та книга заманливо пахла старим папером і фарбою. Ірина все своє свідоме життя шукала книги з таким запахом і так і не знайшла їх…

Може, її фетишистське і дещо божевільне ставлення до паперу було породжене вічними пошуками Книги, подібної до тієї, яку їй колись подарувала Каріна Варданян…

… — Юро, їсти хочеш? — повернула Ірина голову до нього, і той радісно закивав.

У дворі стояв «жигульонок», отже, кафе, куди вчора її запрошував власник, відкрите.

Вона підвелася, непевно стала на ноги і, похитуючись, як людина, що наново вчиться ходити, рушила до виходу. Проте, дійшовши до арки, Ірина зупинилася. Вона передумала. Їй не хотілося повертатися в світ Ірини, вона ще не набулася тут, у світі Фріди. Ірина вийняла гроші, дала Юрі й сказала: «Іди, купи собі що хочеш, а мені — кави, тільки справжньої, і якусь булочку. Найкраще — з повидлом».

…Кухонні спогади з дитинства завжди найяскравіші. Влітку починався сезон варення.

Абрикосове — золоте з ціленьких жовтогарячих половинок-мармеладинок; зелене — зі свіжого агрусу; варення кольору червоного дерева — з вареного агрусу; з жовтої черешні — з горішками усередині; приторне малинове; «вишнева галяретка» і, звісно ж, «панське варення» — із трояндових пелюсток. Посеред двору розкладали вогонь, ставили дві цеглини, а на них — по черзі — свої миски.

У кожного був свій спосіб. Берта Соломонівна варила довго, аби не «забурділо», і розливала його в трилітрові банки. Фріда не раз отримувала потиличники за те, що не впильнувала варення в мідному з дерев'яними ручками тазику. Пані Ірена варила варення кілька разів короткими заходами, навіть не доводячи його до кипіння, розливала в маленькі баночки, переважно майонезні, і зберігала в підвалі. А тітка Аня Соболєва любила все «брати під кришку» — вона не мала терпіння ні пані Ірени, ані Берти Соломонівни: «Візьму його під кришку, і діло в шляпі!» — казала вона весело. «Знову зірвалося, падло!» — так само весело казала вона, виливаючи своє вариво у помийне відро…