Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 80

4.3. Участь вільнокозацьких загонів Херсонської губернії в українсько-російській війні (1917–1918 рр.)

Під час жорстокого протистояння військових сил УНР більшовицькій армії вільне козацтво Херсонщини активно захищало рідні терени. Особливостями цієї боротьби було те, що місцеві вільні козаки, як правило, діяли локально та невеликими загонами. Виключеннями були об’єднанні операції вільнокозацьких формувань Черкащини (Водяний), Єлисаветградщини (Кульчицький) та Уманщини (Безуглий). Центром руху опору стала Звенигородка. Дані загони розгромили в районі станції Бобринської частини збільшовиченої 8-ої російської армії. Бій був дуже жорстокий і тривав цілий день, лише завдяки нічній атаці вільні козаки здобули перемогу^[457]. Варто відмітити, що військові українці нестройової роти штабу тієї 8-ої російської армії на загальних зборах 18 вересня 1917 р. підтримали заснування вільнокозацьких осередків для «захисту народнього добра і волі»^[458].

Про успіхи вільного козацтва у протистоянні з більшовиками свідчить той факт, що сам М.Муравйов зазначав: «Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. Одно наближення червоних військ примушувало повіти, а то й цілі губернії визнавати нашу владу. На Україні прийшлося натрапити на ориґінальну орґанізацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого Вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а навпаки, сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам. Я дуже шкодую, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію…»^[459].

Такі слова більшовицького командира не видаються дивними, бо станом на 1 березня 1918 року вільне козацтво, підпорядковане Звенигородському штабові, контролювало територію, обмежену Дніпром і лініями: Знаменка — Помічна, Помічна — Христинівка, Христинівка — Канів^[460].

В Одесі більшовики проявили себе як тактично грамотні політики. Намагаючись використати національні прагнення української людності, на противагу вільному козацтву та іншим формуванням вони почали засновувати осередки червоного козацтва. 16 лютого 1918 р. головою червоного козацтва Центральним виконавчим комітетом Рад солдатських, робітничих та селянських депутатів Румунського фронту було призначено Курганова. Вже 23 лютого він відкрив штаб козацтва в приміщенні «Румчероду» на Миколаївському бульварі (Приморський бульвар). Метою товариства була боротьба з контрреволюцією та румунами. Необхідно звернути увагу, що не тільки голова козацтва, але й керівник штабу зазначеної організації не були українцями^[461]. Але в Єлисаветграді, після поразки українських сил в місті, коли глодоське вільнокозацьке товариство вирішили з тактичних міркувань перейменуватись у червоне козацтво, то більшовики навіть чути про це не хотіли й організацію назвали «Глодоською червоною бойовою дружиною»^[462]. Такий тактичний маневр дозволив вільним козакам не тільки зберегти зброю, але й несподівано захопити 25 більшовиків на чолі з комісаром Синявським. Зразу ж після цього вони роззброїли ескадрон вершників. Трофеї у вигляді зброї, амуніції та коней дали можливість товариству сформувати дві кінні та чотири піші сотні. Невдовзі вільні козаки захопили майно 15-ої Полтавської дивізії з телефонними, телеграфними апаратами та навіть хрестами, якими мали нагороджувати солдат колишньої армії. 17 лютого, коли члени товариства вступили в бій з більшовиками під Новоукраїнкою, ворог почав наступати на Глодоси. Вільні козаки вимушені були повернути додому, де їм вдалося розбити більшовиків та захопити приблизно з півсотні полонених^[463]. На початку березня більшовики почали готувати другий наступ на Глодоси, який, як вважав Ф.Мелешко, мав очолити сам М.Муравйов. Вільні козаки, втративши багато набоїв в попередніх боях, послали за ними до Звенигородського штабу. Тому Стратегічна Рада глодоського козацтва прийняла рішення евакуюватися. Ф.Мелешко вирішив не дати загарбникам зруйнувати рідне село і застосував військову хитрість: він послав телеграму до Новоукраїнської управи з вимогами підготувати приміщення для 8 000 пішого та 1 000 кінного українсько-німецького війська, яке немовби було вже на підході. Це йому вдалося і більшовики наступ не здійснили^[464].