Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 79

В.Бондаренко зазначає, що соціальна база вільного козацтва на півдні України була широкою і складалася з селян-фермерів, середніх прошарків міського населення та інтелігенції. Він наголошує, що ані робітники, ані торгівці не могли очолити рух, і керівну роль у формуванні вільного козацтва в зазначеному регіоні відігравала інтелігенція^[441]. Дійсно, серед керівників вільнокозацьких формувань можна побачити вчителя І.Бондаренка^[442], письменника, автора п’єс Ф.Мелешка^[443], земського діяча Д.Хорунжого^[444] тощо. Щодо селянства, то радянські історики підкреслювали «поміщицько-куркульський» склад організації^[445], що викликає певний сумнів. В.Голубко зазначає, що рух став настільки масовим, що в Україні просто не було такої кількості національно-свідомих поміщиків, які б стали його основою чи ідейними натхненниками^[446]. Підтверджує участь незаможного та середнього селянства той факт, що часто вільні козаки конфісковували землю у поміщиків. Так, наприклад, було зроблено на півночі Херсонської губернії в Глодосах^[447]. До того ж необхідно також відмітити значну роль працівників залізничного транспорту у розвитку руху як по селах губернії, так і в самій Одесі^[448]. Велику роль відігравали і військовослужбовці, адже саме вони навчали вільних козаків військовій справі^[449].

Є дискусійною і маловивченою також проблема політичної орієнтації вільного козацтва. Хоча Микола Кравчук писав, що вільне козацтво задовольняло як ліві, так і праві сили, тому що воно було міліцейським формуванням, яке не втягувалось у міжпартійну боротьбу^[450], але можна констатувати, що певні політичні уподобання серед вільних козаків різних регіонів, в тому числі на Херсонщині, і намагання політичних сил вплинути на цю організацію мали місце.

В.Лободаєв стверджує, що вільне козацтво не мало чітко окресленого політичного забарвлення, але найбільш впливовим у його середовищі були представники Української партії соціалістів-революціонерів^[451]. Більшою мірою це характерно для сільської місцевості, особливо на Київщині. Керівництво УПСР вимагало очолити вільнокозацький рух в регіонах під партійними прапорами^[452]. В містах на товариства поширювали також свій вплив інші партії. Безумовно, що орієнтація вільних козаків певною мірою залежала від політичних уподобань їх лідерів. Завзятий організатор вільнокозацького руху в Одесі й інших містах та селах України І.Луценко належав до партії соціалістів-самостійників. М.Омелянович-Павленко зазначав, що коли йому довелося бути присутнім на одному з засідань ЦК УПСС, члени партії та організатори вільного козацтва, які перебували під їх сильним впливом, в тому числі І.Луценко, висловилися за проголошення незалежної самостійної України^[453]. Навіть на I Всеукраїнському з’їзді самостійників-соціалістів було прийнято рішення перенести вибори до Українських установчих зборів, оскільки більшість українського війська і вільного козацтва в той час не могли в них взяти участь^[454]. Дуже показовою є ситуація в Глодосах, коли Ф.Мелешко до Російських Установчих зборів агітував голосувати за УПСР, і навіть був головою місцевого комітету партії, а вже під час виборів до Українських Установчих зборів — за УСДРП. Належав до соціал-демократів голова Добровеличківського куреня Д.Хорунжий^[455]. Але, не зважаючи на те, що вільні козаки орієнтувалися на різні політичні сили, необхідно відмітити, що вони послідовно підтримували Центральну Раду і навіть у найскладніші часи для молодої української держави залишались вірними їй та своєму народові. Ф.Мелешко писав: «Наше Вільне Козацтво свідомо, без будь яких намов чи примусу, підлягало зверхній владі УНР. Всі закони Ц. Р. та розпорядження її уряду були для нас святими»^[456].