Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 76

Необхідно зазначити, що ідеї вільнокозацького руху були схвально сприйняті залізничниками. Комісар Генерального Секретаріату України Південно-Західної залізниці Стрижевський в грудні 1917 р. писав до Центральної Ради, що він отримує дуже багато запитів щодо створення на станціях загонів вільного козацтва. Комісар зазначав, що відразу після отримання протоколів з зазначенням необхідного озброєння та припасів, він буде висилати інструкторів для організації необхідного постачання^[422].

Вступали в ряди організації і залізничники з самої Одеси^[423]. Це цілком закономірно, адже саме вони та робітники станцій більше всього страждали від натовпу дезертирів та демобілізованих солдат з фронту. Так, на станції Помічна демобілізовані солдати захоплювали пасажирські та товарові вагони, примушували залізничників порушувати графік руху поїздів^[424]. Тому не дивно, що вже в жовтні за ініціативою помічника начальника станції Скляренка там було заснувано вільне козацтво. За один вечір до товариства записалось приблизно 80 % усіх службовців і робітників станції. З того часу на станції почали нести варту залізничники з жовто-блакитними пов’язками на руці вище ліктя з червоними літерами ВК. За свідченнями І.К-о, порядок панував не тільки на самій станції, але й на навколишніх. Члени вільного козацтва Помічної відбирали зброю у дезертирів колишньої царської армії та зберігали її на складі станції. Побачивши такий порядок, селяни навколишніх сіл також почали засновувати свої вільнокозацькі організації^[425].

Курінь вільного козацтва був сформований на станції Довгинцево. Станом на жовтень 1917 року повідомлялося, що до нього вступило 200 осіб^[426].

Питання організації вільного козацтва поступово виходило на більш високий рівень. На Другому губернському з’їзді Херсонщини, постанови якого були опубліковані 26 жовтня в «Одесских новостях», було прийнято рішення, що для встановлення порядку та боротьби з анархією необхідно засновувати товариства вільних козаків під контролем демократії^[427].

Рух активно поширювався в селах Єлисаветградського повіту. 12 листопада відбулося зібрання вільнокозацького товариства с. Нерубайка на Херсонщині, члени якого постановили просити Центральну Раду вислати їм зброю на 150 осіб, хоча на зборах були присутні лише 73. Козаки заприсягли на перший поклик Центральної Ради стати на захист прав українського народу та самостійності Неньки-України. Товариству 9 грудня було надіслано статут вільного козацтва^[428].

В кінці 1917 року було засновано вільне козацтво в Глодосах, точну дату, на жаль, очевидець цих подій, Ф.Мелешко в своїх спогадах не подає, але відомо, що вже в грудні 1917 року організатор товариства в селі Ілько Бондаренко з Василем Бодором поїхали в Київ за зброєю. Там вони добилися аудієнції з головою Генерального Секретаріату В.Винниченком, який наказав видати вільним козакам 20 рушниць і по 50 набоїв на кожну. Коли козаки озброїли першу сотню, то першим чином реквізували все збіжжя, корів, коней тощо, що були відібрані селянами у поміщика, аргументувавши це тим, що дане майно за розпорядженням Центральної Ради було народним і тому мало бути збереженим від грабіжників до подальших наказів уряду. До того ж вільні козаки почали забирати зброю у бешкетників, які стріляли вночі та наводили жах на людей. Одним з них, за свідченням Ф.Мелешка, був грабіжник Ґедзеґой, один з керівників місцевих більшовиків. Вільні козаки також роззброювали колишні військові частини, які проходили через Глодоси. Цікавим був устрій місцевого вільного козацтва. Його члени створили специфічний орган управління, якого не зустрічаємо в інших формуваннях — Козацьку стратегічну раду. Закладався цей орган з метою уникнути отаманщини і складався з восьми осіб. Головою було обрано Ф.Мелешка^[429]. Це свідчить, по-перше, про певний демократизм організації, адже окрім отамана І.Бондаренка вільним козацтвом керувала рада на чолі з іншою людиною, а, по-друге, говорить про слабкий зв’язок між центральною владою та вільнокозацькими громадами, що й обумовило специфічний розвиток організації в різних регіонах.