Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 75

Достатньо скептично до самого вільного козацтва й до його організаторів, в тому числі до І.Луценка, ставився інший відомий український діяч періоду національно-визвольних змагань Є.Чикаленко. В своїх спогадах він писав, що вільне козацтво «(…) організує якийсь авантюрист Полтавець з легковажним д-ром Луценком і яке вибрало за свого отамана невідомого в українських колах російського генерала Скоропадського, який, як кажуть, і говорити по-українському не вміє»^[416]. Отже, як бачимо, до самого І.Луценка і до його діяльності у справі організації вільнокозацького руху ставлення було найрізноманітніше. Залежало воно і від політичних переконань згаданих діячів, і від особистих стосунків між ними і І.Луценком.

Статут І.Луценка був покладений в основу вільнокозацького руху не лише Одеси. На його основі, як писав Ф.Мелешко, відбувалася організація вільного козацтва в Глодосах: «…Рішаємо зорганізувати Вільне Козацтво. За це діло з особливим завзяттям взявся учитель Ілько Бондаренко. Тоді до наших рук потрапив статут д-ра Луценка. На підставі того статуту ми і взялися організувати Вільне Козацтво. Організаційна схема УВК в тому статуті була дуже продумана. Центральною Радою той статут було затверджено»^[417]. Скоріш за все, Ф.Мелешко помилився, коли вказав, що програмний документ вільного козацтва, вироблений І.Луценком був затверджений Центральною Радою, адже статут вільного козацтва, прийнятий Генеральним Секретаріатом і програмний документ, вироблений І.Луценком мають суттєві відмінності. Хоча І.Луценко як член Української Центральної Ради та активний організатор вільнокозацького руху брав активну участь у розробці статуту вільного козацтва, обговоренні та редагуванні багатьох його статей^[418].

Відділ вільного козацтва при УГВК окрім анкетування, листування з осередками на місцях, підготовки проекту статуту та інструкції з організації вільного козацтва також відряджав до губерній та повітів своїх інструкторів для доповідей. Часто-густо вони не тільки читали лекції, але й допомагали засновувати вільнокозацькі осередки^[419]. Наприклад, інструктор К.М. Речмидило, який працював в основному в Криворізькому районі, прочитав 28 вересня 1917 року на зборах Карнаватської копальні Брянського товариства Херсонської губернії доповідь про організацію в Україні загонів вільного козацтва. Після цього члени зібрання в кількості 250 осіб на чолі з І.Притулою постановили негайно зорганізувати одну сотню вільного козацтва, про що донести до відома УГВК, і прохати надіслати інструкції щодо організації козацтва^[420].

Взагалі необхідно відмітити потужний розвиток вільнокозацького руху саме на Єлисаветградщині. П.Скоропадський відмічав, що Єлисаветградська робоча організація вільного козацтва була дуже численною, а її голова на початку січня приїжджав до нього для обговорення справи. В ході даних зустрічей Павло Петрович побачив, що їх точки зору на дану проблему кардинально відрізняються, тому він відмовився від подальшого співробітництва^[421].