Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 74

4.2. Роль Одеси у формуванні вільнокозацьких загонів на Херсонщині та їх розвиток протягом 1917 року

Отже бачимо, що військовим структурам, зосередженим в Одесі, мали підпорядковуватися вільнокозацькі формування не лише повіту, але й цілої губернії. До того ж сам Іван Луценко не обмежувався працею по розвитку козацтва лише в Одесі. Г.Гришко так характеризував його діяльність у цьому напрямку: «(…) він завжди бував у роз’їздах по всій Україні. Їздив по Кубані, Бесарабії, Катеринославщині, Київщині, Волині, Харківщині й де, тільки можна було на його думку закласти якусь організацію «Вільного Козацтва», він там був. Коли ж приїздив до Одеси, то був страшенно перевтомлений і говорив вже не про наші справи, пекучі в Одесі, а про те, де йому вдавалось щось зробити щодо організації «Вільного Козацтва»^[410]. На думку автора спогадів, саме це було причиною того, що завзятого організатора вільнокозацького руху змістили з посади голови президії ОУВР, хоча і залишили почесним головою^[411].

Цілком можливо, що був І.Луценко і серед тих інструкторів з Одеси, які приїхали на допомогу місцевим силам у справі організації вільного козацтва до Катеринославщини й об’їхали ряд сіл Новомосковського повіту в кінці вересня 1917 року^[412].

За свідченням Г.Гришка, І.Луценко після чергової поїздки, коли він лише за місяць встиг об’їхати Катеринославшину, Херсонщину, Київщину, Полтавщину, частину Волині й Харківщини, по приїзді в Одесі скликав з’їзд голів цих організацій, які були ним закладені. Метою скликання з’їзду було не лише прочитати лекцію, присвячену ідеї, підвалинам та змісту вільнокозацького руху, але й підготувати справжніх губернських інструкторів^[413]. Про те, що І.Луценко був дуже сильно захоплений ідеями козацтва свідчив П.Скоропадський: «Луценко показался мне идеалистом, желавшим в наше время возродить полностью старое казачество и всю Украину перестроить на казачий лад. Он был каким-то фанатиком, ненавидевшим все русское, хотя это не помешало ему дослужиться в России, будучи военным {врачем}, до чина надворного советника»^[414]. Не зважаючи на не дуже позитивну характеристику, П.Скоропадський визнавав його діяльність у справі організації вільнокозацького руху на півдні України і навіть запросив військового лікаря виступити на з’їзді вільного козацтва, що проходив в Білій Церкві в кінці грудня 1917 року, де І.Луценко підняв питання про незалежність України. Майбутній гетьман також довіряв Івану Митрофановичу у грошових справах і вважав його людиною, хоча й честолюбною, але чесною^[415].