Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 69

Щодо національного складу, Іван Митрофанович наполягав на тому, що до організації мають вступати лише українці^[370]. Насправді це не відповідало тенденціям розвитку козацтва на півдні України. Адже брати Гаврило та Микола Горобці (Воробйови), які заснували та очолили рух на Катеринославщині, були росіянами^[371]. Підтримали неукраїнці також заснування вільнокозацького товариства в П’ятихатках^[372]. В більш пізньому документі «Про організацію Вільного Козацтва Війська Запорожського Низового», який певною мірою доповнював попередню статтю, але по окремих пунктах суттєво відрізнявся від неї, І.Луценко пішов на компроміс в даному питанні, але все одно вступ до лав вільного козацтва національних меншин був складним: «Не українці можуть прийматись до громади лише ті, хто приймає народні українські гасла і оборону народних прав і інтересів, а також, як найдорожчий скарб народний, до постійного вжитку українську мову»^[373]. Проте в статуті вільного козацтва, який був затверджений Генеральним секретаріатом 13 листопада 1917 р., ніяких перепон при вступі представників національних меншин до лав вільнокозацьких формувань не передбачалось^[374]. Цілком можливо, що І.Луценко вніс зміни в статут саме під впливом даного документа.

Кожна громада мала права юридичної особи, власну печатку та прапор, а її члени записувались у реєстр і платили членські внески. Назву організація отримувала за своєю місцевістю. Для більш продуктивної роботи товариства вільних козаків могли об’єднуватись у волосні, повітові, губернські, крайові^[375].

При вільнокозацьких об’єднаннях мали засновуватися військові осередки — «Січі», де б їх члени займалися муштрою як із зброєю, так і без неї. Вільних козаків, які пройшли муштру, І.Луценко називав «січовиками», а та їх частина, яка була озброєна, ставала «січовими стрільцями». Січовики включали також і вершників^[376]. Цілком можливо, що в «Одеській Січі» І.Луценко якраз і бачив військове формування вільного козацтва Одеси. Примітно, що зазначена організація мала багато спільного з вільним козацтвом: вона також підтримувала Центральну Раду, підлягала ОУВР та УГВК і мала на меті не тільки захист жителів Херсонщини, але й поширення освіти серед своїх членів^[377]. Тому не дивно, що дослідник вільного козацтва на півдні України В.Бондаренко вважає «Одеську Січ» вільнокозацькою організацією^[378]. Ймовірно, що й І.Цапко мав на увазі саме дану організацію, коли писав, що «Там же, в Одесі, осавул Кубанського війська В.Сахно-Устимович сформував у червні 1917 р. з Вільного Козацтва Гайдамацький полк (…)»^[379]. Але з іншого боку, члени «Одеської Січі» Ю.Липа та М.Костирко не вважали себе вільними козаками^[380]. До того ж дана організація більшою мірою складалася з молоді, тоді як до вільного козацтва входили представники найрізноманітніших вікових категорій. В листівці, надрукованій після виступу П.Корнілова, яка закликала вступати до організації одеських юнаків зазначалося: «Нас, українську молодь Одеси, об’єднає і озброїть Одеська Січ. Як ви не хочете, щоб нагайка царських слуг свистіла над головами ваших батьків, ідіть в Січ»^[381]. До речі, дана листівка була надрукована в друкарні, яку, за свідченнями Ю.Липи, січовики відбили у дружинників робітничої молоді^[382]. Він також писав, що «Січі» були засновані і в інших містах України, в тому числі існувала організація в Херсоні^[383].