Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 65

Де б не були січовики: у Жмеринці, Одесі, Херсоні, Єлисаветграді (тепер Кіровоград), Олександрівську (тепер Запоріжжя) — всюди виявляли чуйне ставлення до українців.

Австро-угорські війська увійшли до Одеси 14 березня 1918 р. Боїв за місто практично не було, хоча відбулися деякі сутички — більшовики терміново покинули Одесу, хоча їх командувач М.Муравйов, який знищив кілька тисяч мешканців Києва, при відступі з Одеси хотів її підірвати. Він прибув до Одеси в якості головнокомандувача військ Червоної армії 6 лютого 1918 р. Його телеграмою привітав сам Ленін, як «доблестних героев освободителей Киева». Наступного дня в міському театрі він виступив з промовою, в якій, зокрема, зазначав, що він колись прослужив в Одесі командиром роти школи прапорщиків 14 місяців, і заявляв, що не віддасть Одесу ворогам. «Я не оставлю камня на камне в этом прекрасном городе. В попелище я превражу это прекрасное здание театра… Я потребовал уже 10 млн. рублей одесской буржуазии для нужд армии»^[350]. Проте, цього не вдалося зробити, оскільки наступ австро-угорських військ був таким стрімким, що більшовики в паніці залишили Одесу.

Загиблих австро-угорських вояків, які загинули при взяті Одеси було поховано з почестями у супроводі українських козаків на Другому християнському цвинтарі^[351].

Після взяття Одеси австро-угорські війська були тепло зустрінуті українською владою на чолі з представником Центральної Ради С.С.Комірним. Ось як про це писала одеська преса: «7.03 прибув до Одеси головнокомандуючий всіма Австро-угорськими військами південного регіону австрійський генерал-полковник Кірбах зі своїм штабом. Весь вокзал було оточено австрійськими військами і жандармами. На пероні почесна варта з оркестром. Для зустрічі прибули вищі чини австро-угорського війська з генералами Ессером та Контем, головний комісар Херсонської, Таврійської і Катеринославської губерній С.Комірний та коменданти станцій «Одеса — Головна» полковники Жуковський та австрійський Краус. Було програно австрійський гімн. При Кірхбаху був австрійський офіцер — українець Орест Маковський. С.Комірний виступив із доповіддю — вітанням, і дякував за підтримку в боротьбі проти більшовиків. Генерал Кірбах подякував за вітання і відповів, що австро-німецькі війська прийшли сюди, щоб навести порядок і допомогти окріпнути молодій українській республіці. Зокрема він сказав: «Я не буду вмішуватись у внутрішні справи України, але ви самі проявіть хорошу і розумну діяльність, щоб ми відразу досягли бажаної мети»^[352].

Німецький генерал Кош після Одеси виїхав до Миколаєва і передав владу в Одесі австрійському генералу Кірхбаху. Але вже 4 квітня генерал Кірхбах залишив посаду командуючого Одеського військового району і на його місце прибув генерал Бем-Ермолі, а новим комендантом Одеси став поляк Урбанський. Цим можливо і пояснюється той факт, що в Одесу не прибули дві дивізії синьожупанників, які були сформовані із полонених українців російської армії в Німеччині, хоча до Одеси вже приїхали квартир’єри, які займалися розміщенням вояків по казармам. Також планувався приїзд з Австрії 3 і 4 дивізії Січових Стрільців^[353]. Тому що пропольські позиції в австро-угорській армії посилювалися, Січові стрільці в Одесі надовго не затрималися. Натомість, у місті почали домінувати польські загони, які, поряд з іншими, контролювали ситуацію, про що свідчить інтерв’ю С.С.Комірного газеті «Одесские новости». У ньому він скаржився на те, що українських дивізій в Одесі немає, а «навіть біля головного штабу охорону несуть польські легіонери… В Одесі страшна «химерна» конституція влади. Одеса має дві «напасті», внизу влада пітьми, а наверху — пітьма влади»^[354].