Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 63

Перманентні трансформації невдовзі привели до скорочення військового відділу Комісаріату на чолі з полковником В.Змієнком. Таке скорочення відбувалося паралельно з організацією інших військових органів управління — губернського й повітового комендантів. До того ж, за наказом військового міністерства УНР, з Ревеля до Одеси переводили декілька десятків тисяч українців-військових, проблемами яких комусь слід було займатися^[339]. Врешті решт, наприкінці березня справа дійшла до рішення уряду ліквідувати Головний Крайовий Комісаріат, що потягнуло за собою наступну чергу переросподілу владних функцій.

Одеські справи й надалі приковували пильну увагу з боку Києва. Про це свідчить, наприклад, факт доповіді військової комісії на засіданні Ради Народних Міністрів (так з січня 1918 року називався Генеральний Секретаріат — Т.В.) 31 березня, за поданням військового міністра, про загальне становище в Одесі. Скоріше за все, це було викликано як відсутністю чітких розпоряджень по управлінню краєм з боку уряду, так і з бажанням місцевих представників влади отримати окремий статус для міста. Постанова РНМ стала наступною: доручити усім міністерствам негайно надіслати підвідомчим їм установам в Одесі всі закони і розпорядження уряду й доручити міністерствам довести до відома підлеглим установам в Одесі, що управління міста нічим не відрізняється від інших губернських міст^[340].

У зв’язку з введенням Києвом принципу призначення державних управлінців замість виборності, щоб зміцнити вертикаль влади, на початку квітня 1918 р. запроваджувалися посади губернських і повітових комісарів, які розмежували з комендантами відповідно сфери цивільної та військової влади. Губернські й повітові коменданти призначалися військовим міністром і йому безпосередньо підпорядковувалися. При цьому, коменданти наділялися більшими повноваженнями ніж комісари, у випадку необхідності приймати важливі та термінові рішення. У справах військових комендант був цілковито незалежним від цивільної влади. Його наказам підлягали всі постійні чи тимчасові мілітарні формування, окрім народної й залізничної міліції^[341]. Повітовому коменданту також підпорядковувалося управління військового начальства району. Військовим комендантом Одеського повіту був старшина Єгоров^[342]. Знаходимо інформацію й про губернського коменданта Херсонщини, місцем перебування якого була Одеса. Ці функції до 17 квітня 1918 р. виконував генерал Гаврилів, що був одночасно виконуючим обов’язки головного начальника Одеської військової округи. Замість нього тимчасовим губернським комендантом Херсонщини призначили полковника Г.Зінкевича^[343]. Ліквідований штаб військової округи ставав технічним апаратом губернського коменданта^[344].