Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 64

Тоді ж, 17 квітня, військовий міністр полковник Жуковський призначив комендантом одеського корпусу генерала Колодія^[345].

Після остаточного запровадження інституту військових комендантів військовому відділу Головного Крайового Комісаріату залишалося лише завершити свої справи та оголосити про ліквідацію. Полковника В.Змієнка було призначено помічником губернського коменданта генерала Гавриліва і головою демобілізаційного комітету Херсонщини^[346]. Для повної ліквідації майна фронту і місцевих військових організацій, з подальшою передачею їх на інші потреби, Центральна Рада направила до Одеси авторитетну людину, колишнього голову ОУВР, полковника І.Луценка^[347]. Варто пам’ятати, що усі окреслені нововведення відбувалися за присутності на Одещині австро-німецьких військ, які швидко з союзницьких перетворилися на окупаційні, порушуючи нерідко українське законодавство, втручаючись у порядок внутрішнього управління і життя краю. Одеса якраз була місцем перебування головнокомандувача австрійських військ на Україні, спочатку графа Кірхбаха, а потім генерала Бем-Ермолі. Але виняткового впливу на українське військо на Одещині з боку австрійського командування помічено не було.

3.5 Українські Січові Стрільці в Одесі

В результаті мирних переговорів у Бресті між державами Четверного союзу, більшовицькою Росією та Українською Народною Республікою, було визнано цими державами незалежність УНР в ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. Окрім цього делегацією УНР було підписано таємну угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною про постачання до цих країн з України великої кількості продовольства. Натомість 450 тисячна армія Німеччини та Австро-Угорщини мала звільнити Україну від більшовиків.

Тому, відповідно міжнародного договору в Наддніпрянську Україну ввійшли німецькі та австро-угорські війська. Австро-угорське керівництво вирішило мати свій вплив на Україну, пославши сюди Українських Січових Стрільців та призначивши їх командиром Вільгельма Габсбурга — нащадка імперського престолу.

Перед відправкою на Велику Україну стався демарш, своєрідна демонстрація по кількох селах Волині на Радзивилівщині Січових Стрільців із гаслами на транспарантах «Хай живе Українська Народна Республіка!». В результаті цієї акції командира М.Тарнавського було замінено на відзначеного у боях О.Микитку. Під чиїм командуванням полк Січових Стрільців відправили до станції Жмеринка на Велику Україну^[348].

У наказі командира полку О.Микитки, який було зачитано стрільцям в кожній сотні окремо, говорилося: «Ніяких насильств і борб не зводити, а суперечки полагоджувати поки що своїм громадським судом. Кара смерті заборонена…:, поведення з людьми має бути чемне, миле. Говорити тільки по українські до населення»^[349].