Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 18

Багато в чому допомагав йому Іван Липа, комісар Одеси у 1918р., міністр релігій, віросповідань, юстиції та охорони здоров’я УНР часів Директорії^[71]. Як члени майбутнього ЦК Української Партії Соціалістів-Самостійників, вони вже в цей час, на відміну від представників інших українських соціалістичних партій, бачили Українську державу незалежною, а не автономною в складі Російської федерації, і робили все, що було в їхніх силах, задля наближення омріяного, зокрема зорганізовували українські військові з’єднання.

Вже за декілька тижнів підготовчої роботи, до кінця весни 1917р., під орудою одеської української Військової Ради знаходилося трохи більше 2 тисяч українських військових^[72]. Що дало підстави поставити під багнети 1-й Гайдамацький курінь^[73], справами формування якого займався ротмістр Олександр Сахно-Устимович, якого деякі джерела подають як В.Сахно-Устимович. Джерела не повідомляють, чому саме таку назву обрали для себе українські вояки, нерідко називаючи себе часто й козаками. Очевидною є історична аналогія з ХVІІІ століттям. Але загалом це питання потребує додаткового вивчення і осмислення.

Нам не вдалося встановити хто виступив ініціатором формування гайдамацьких частин. Але в джерелах знаходимо пояснення, яка перед ними ставилася мета. За згодою генералів О.Рогози і Д.Щербачова, які командували відповідно 4-ю армією і Румунським фронтом, з добровольців мав бути створений курінь задля здійснення спеціальних розвідувальних операцій і термінових завдань. Мав складатися з 4000 гайдамаків, набраних з різних видів армійських служб. Але Український Генеральний Військовий Комітет дозволив утворити курінь чисельністю до 1000 осіб. Формування Гайдамацького куреня йшло важко, ретельно добиралися кадри, не вистачало коштів, амуніції. Тільки завдяки енергійним заходам О.Сахно-Устимовича, який прибув до Одеси у червні, та допомозі начальника штабу округи генерала Н.Маркса справа потрохи рухалася^[74].

Перші гайдамацькі сотні розташовувалися, за різними даними, на 2-й^[75] або 5-ій станції Великого Фонтану. Серед них панував стійкий козацький дух. Новобранці співали старовинних козацьких пісень, виголювали оселедці, обмундировувалися у давні козацькі однострої, сині широкі шаровари і жупани із прошитими сріблом погонами з літерами «ГК» й стрічкою на картузах синьо-жовтого кольору, вишивані сорочки, черкески. Ті, кому не вдавалося знайти такий одяг, залишалися в російських гімнастьорках. Мальовничо описує настрої перших гайдамаків, в період від травня по серпень 1917 р., один з командирів кінної сотні ротмістр Микола Янчевський: «Обличчя освітлені внутрішнім сяйвом твердості, рішучості та гордості від свідомости, що вони — піонери великого діла — відбудови України. Всі вони — і старшина, й козаки — добровольці; прийшли сюди, маючи на думці тільки боронити свій край, якого вже починає охоплювати пожежа анархії»^[76].