Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 19

Бажаючих стати гайдамаками виявилося немало. Спочатку їх було до 1500 осіб, але з’ясувалося, що для поставлених завдань на фронті такої кількості не вистачить. За ініціативи Н.Маркса число збільшилося до 3000, які мали розгорнутися у 2 батальона, а також ще мав бути створений запасний курінь^[77]. Процес формування куріня тривав декілька місяців й закінчився на рубежі серпня — вересня 1917 року^[78].

Якраз у той час Гайдамацький курінь мав бути направлений на фронт, але в умовах загострення ситуації у результаті Корніловського заколоту, керівництво вирішило, що гайдамаки потрібні більше в Одесі для виконання охоронних функцій^[79]. Але про це мова бути йти далі.

Паралельно проходила українізація російського війська по іншим напрямам. ОУВР, в якій великий вплив мали представники самостійницької течії в українському русі, з самого початку свого існування поширювала серед війська заклики до солдатів-українців залишатися в Одесі, а не йти на фронт, до того часу, поки не будуть задоволені їхні інтереси. Незважаючи на всі зусилля командування російської армії, в Одесі почали скупчуватися українізовані військові підрозділи^[80]. Представники Військової Ради ставили також питання про покращення становища військовополонених-українців, вояків австрійської армії, у Росії та про способи формування українських військових частин. З клопотанням по цих питаннях було вирішено звернутися до Тимчасового уряду^[81].

Мали свою, окремішну від більшості українських соціалістів позицію, самостійники й у політичному питанні, про що не соромилися гучно заявляти на форумах різних рівнів. Один із соратників І.Луценка поручник І.Романченко, що представляв Одесу на другому Всеукраїнському військовому з’їзді (5-10 червня), у виголошеній промові закликав до цілковитого розриву будь-яких державних зв’язків України з Росією^[82].

Тим часом, у червні на підставі вимог ОУВР розгоряється конфлікт між командуванням російської армії на даній ділянці фронту та Військовою Радою. Бажання українських солдатів і офіцерів організуватися в окремий український полк не знайшло підтримки й в Румчероді. Новий громадський орган (Виконком депутатів рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеської військової округи), був створений 10–27 травня 1917 р. на 1-му фронтовому й обласному з’їзді рад в Одесі за участю представників рад робітничих та селянських депутатів Бессарабської, Херсонської, Таврійської та частини Подільської губерній у складі 2 тисяч депутатів від армії та флоту, делегатів від 35 міст і 70 делегатів від селян^[83], й складався з 127 чоловік. Очолювало Румчерод виконавче бюро, складене з 25 представників соціалістичних партій. Було створено при ньому також головуючу колегію, до якої увійшли: поручники Кавадеров, Бреймин (есери), робітник Мандельштам і ветлікар Ландс (соціал-демократ)^[84]. Новостворений орган не міг погодитись з тим, що Військова Рада претендує на обмеження його впливу у військах регіону, а це неодмінно мало відбутися в результаті організації солдатів-українців під проводом ОУВР. Тому Румчерод став одним з найзапекліших противників української Військової Ради.