Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 20

Переконавшись, що не робиться ніяких спроб у справі задоволення вимог солдатів і офіцерів-українців, одеська українська Військова Рада 27 травня постановила розповсюдити в одному з полків, який повинен був йти на фронт, прокламацію такого змісту: «Громадські організації в Одесі зайняли по відношенню до українства ворожу позицію. В ці організації входять представники російських соціалістичних і навіть буржуазних партій, а українські партії свідомо виключаються. Одеська українська Військова Рада, яка складається з представників усіх військових частин Одеського гарнізону та флоту, бачить в цьому велику небезпеку для нормального розвитку українського народу. Приймаючи до уваги, що згідно з заявою представників маршових рот, маршові роти складаються переважно з українців, і що цим виходом з Одеси на фронт місто втрачає організовану українську силу, яка могла б стати на захист прав українського народу, якому загрожують агресивні випади не тільки громадських організацій, але навіть представників військової влади, Військова Рада постановила:

— затримати відправлення маршових рот з Одеси до того часу, поки в місті не будуть організовані українські військові частини з запасних частин, які тут знаходяться і які могли б забезпечити українському населенню спокійний розвиток здобутих разом зі всією Росією прав;

— після цього маршові роти підуть туди, де вони повинні бути, щоб захищати здобуте та забезпечити волю;

— повідомити про цю постанову українську Центральну Раду, Український Військовий Генеральний Комітет, командуючого військами Одеського округу, військового міністра і голову уряду»^[85]. Але поки що ОУВР 27 травня, до повного вирішення цього питання, оголосила про затримку відправлення маршових рот на фронт^[86].

За декілька днів, 31 травня ОУВР оприлюднила постанову, в якій містилися вимоги до Тимчасового уряду негайно визнати права України на автономію та своє військо, на проведення Всеукраїнського військового з’їзду, на який обов’язково прибудуть делегати від Одещини, висловлювалася довіра генералу Никанору Марксу, який відносно прихильно ставився до домагань українців, й як доказ цього, гарантія повного порядку в Одеському гарнізоні, а відтак можливість, за умови виконання вимог, 3 червня відправити маршові роти на фронт. Детальніші вимоги по організації українського війська містилися в окремому пункті 4: а) щоб українці всякого роду зброї скрізь, як в тилу, так і на фронті, були негайно згуртовані в окремі частини, а де їх не вистачатиме, то в окремі батальйони, роти чи інші військові одиниці; б) щоб українці, в першу чергу з середини Росії, а потім і з фронтів, були переведені, по можливості негайно, на Південно-Західний і Румунський фронти, Київську та Одеську військові округи й на Чорноморський флот; в) щоб у військових частинах, розташованих на території України, залишалися лише мешканці України; г) щоб від командування над українцями були негайно усунені усі ті, хто вороже ставиться до українського руху. Важливим був й пункт 5, за яким при виконавчому комітеті ОУВР створювалася мобілізаційна комісія, що мала працювати по організації української армії разом зі штабом Одеської округи, без дозволу якої ніхто з українців не мав права бути відправлений на фронт. В останньому 6 пункті фіксувалося недвозначне положення, що Військова Рада визнає за правомочну центральну українську владу Центральну Раду і УГВК, яким збирається коритися та допомагати^[87].