Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 16
Тарас Вінцковський
Г.Гришко залишив нам для роздумів інформацію, що заступником І.Луценка став прапорщик М.Шевченко, секретарем Військової Ради прапорщик П.Вербицький, членами ОУВР — прапорщик П.Голобородько, Монкевич, Б.Сахно, ще один військовий урядник і сам автор мемуарів[59]. Але чому в матеріалах періодичної преси чи інших джерелах, які сформувалися одразу за подіями цей перелік не підтверджується? Такі неточності ми можемо побачити і в інших місцях розповіді, що не дає можливості повністю довіряти оприлюдненим фактам. Більшої уваги заслуговують оцінки емоційного тла подій, власні переживання пережитого, ставлення окремих категорій одеситів до українського війська, характеристика тих чи інших персонажів.
З поміж них, виділимо портрети керівництва Ради. Про І.Луценка 24-річний військовий урядник, самостійник за переконаннями, пише з відчутним захопленням: «…Не знаю, скільки було йому тоді років, але був він уже сивий, на вигляд років із 50–55… Всі його не тільки поважали і слухали, але й безмірно любили. А правду сказати, було за що. Цей сивий дідусь, дуже тихої поваги був всюди. Ні одні сходини, ні одне засідання чи порада не відбулися без нього; …ми військові завжди симпатизували з доктором Луценком…».
Скромніше характеризуються інші колеги: «…Прапорщик Шевченко, студент, родом з Балти, страшенно нервова людина, завжди так хвилювався, що залишав засідання і його мусіли другого дня повідомляти, що він має робити, куди йти або їхати. Начебто він захворівши, виїхав до Балти, де незабаром помер». Але ми знаємо, що ще наприкінці 1917 р. М.Шевченко працював в ОУВР. «Петро Вербицький, теж студент, родом з Бердянського повіту Таврійської губернії, великий революціонер, завжди йшов у всьому пробоєм і «всіх нас особливо неполюбляв за те, що ми були, на його думку, замало революційні. Мав, правда, він ту хибу, що завжди хотів стати на місце Д-ра Луценка. Прапорщик П.Голобородько, колишній вчитель, родом, скоріше за все з Катеринославщини, завзятий, холодний, напрочуд енергійний, спочатку есер, а потім «самостійник-шовініст», докладно знав українську граматику, тому до нього зверталися, щоб виправив написане»[60].
Про помітну роль військових може свідчити і такий факт. Коли 18 квітня в Одесі організувалося свято трудящих (
Разом з утворенням ОУВР, наприкінці березня в Одесі з семінаристів та гімназистів виник «Союз української молоді», який налічував близько 500 осіб. Юнаки виконували різні дрібні завдання, з поміж яких чи не головним стало розповсюдження «Українського Слова». У квітні з його складу виділилася невелика група, що заклала «Одеську Січ», на травень 1917 р. чисельністю вже 1032 особи[62], що вела військову підготовку серед української молоді. «Січовики» працювали у тісному контакті з Військовою Радою, яка надіслала свого інструктора для роботи в «Одеській Січі»[63].
