Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 45

До самого вечора професор не промовив ані слова. Бачив - весна захопила Тайшет. Якомога скоріше, скоріше тікати на північ.

У райвикові раднаркомівські печатки справили магічне вражіння - до вечора все було готове: коні, провідники, сани, не було лише багажа.

Марич щогодини приходив на станцію. Начальник тремтів і винувато виправдувався:

- Я депешу послав, відповідь є, але доведеться почекати до завтра.

На ранок о десятій годині спеціальною дрезиною прибув багаж.

І вже коли все було складено, перевірено, запнуто у величезні грубі брезенти - точно о дванадцятій годині обоз мав рушити з Тайшету, всі побачили, як від станції майже мчались до обозу, вимахуючи руками, дві постаті - то прибули Аскольд і Самборський.

* *

*

Південно-західній берег Алеутів, суворий і холодний, ось уже півтора тижні задихався у важкому, насиченому водою тумані.

Чорні гряди голих гір ледь бовваніли в густих пасмах випарів.

З океану йшла весна. Інколи долітав сюди подих теплого вітру, приносив йодисті пахощі водоростів, і тоді завіса туману здригувала й дерлася на шматки. Але подихи були нечасті й кволі. Туман швидко густішав і знов запинав густо-сірим мороком берег, ущілини і верхівлі гір.

У глибокій, просторій лощині, стиснутій з трьох боків високими кам’яними кряжами, викреслювалися, освітлені райдужними вогнями велетенських електричних ламп, горбаті ангари, гострі будівлі, низькі бараки. Електрика кволо осилювала обійми липкого туману, й будівлі, оточені високою огорожею, в цьому світлі ледве проступали з туману й здавались легкими, нереальними в суворій, мертвій пустелі.

Південно-західній берег майже був незаселений, бо не ховав у своїх надрах ані золота, ані вугілля, ані міді. Тому не приваблював до себе нікого. Скелясті береги стояли неприступні, й жоден пароплав не підходив до них. Хіба інколи китобійні судна майоріли вітрилами й тихо пропливали привидами біля непривітних скель.

І тому про дивні будівлі, що виросли за якихось півроку в затишній лощині, майже ніхто не знав.

Навіть уряд, продаючи ці землі Ляйстердові, не знав точно, де саме лежить Лощина Трьох Кряжів.

Центральне місце в подвір’ї, що розташувалось у лощині, займав двоповерховий будинок і радіостанція.

У долішньому поверсі містився технічний персонал. За будинком осторонь, утворюючи чотирикутник, тяглися: електростанція, майстерні, лабораторії, бараки, елінги.

День і ніч в майстернях іскрилась електрика, а біля елінгів незмінно стояла озброєна варта.

Робота тривала день і ніч. Працювали в дві зміни. У травні за планом мусіли закінчити будову п’ятьох дирижаблів. Усіма роботами керував сам Ерґе. До лабораторії, крім нього, ніхто не мав доступу.

На початку травня Ерґе призначив постійне чергування на радіостанції. День і ніч безперестанно, як велетенська оса, гуло динамо, незримі чутливі полапки обіймали простір.

Навушники мовчали. Лише інколи нерівно й заборсано долітали шматки веселих фокстротів, промов, об’яв. Тричі на день у скляну кабіну радіостанції заходив Ерґе й сухо запитував: