Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 47
Іван Ковтун
І коли минула неприємна хвилина, Ґіна помітила, що Ерґе нахилився до Сорокіна й люто зашипів російською мовою:
- Ідіот...
І тоді враз всю істоту взяло в полон страшне підозріння, від якого стало моторошно. Це було рівно півроку тому. За півроку неясне підсвідоме підозріння сформувалось в страшну думку, страшну своєю невідомістю. Робила тисячі припущень, силкувалася знайти якесь пояснення, хоча б натяк. Знала лише твердо, що Ерґе затаїв від неї якусь страшну подію.
І кінець-кінцем, змучена неспокійними думками, догадалася, що пояснення треба шукати в Сорокіна.
Ґіна не помилилася. Дві-три привітних посмішки, милостива відповідь на привітання зробили все, чого бажала вона.
Сорокін все частіше й частіше почав навертатись на очі. Зустрічаючи її погляд, запобігливо кланявся і йолопувато червонів.
Згодом помітила, що він придбав добрий, дорогий костюм і частенько почав навідуватись до «Колумбії». Видко було, що він має гроші й вдає з себе багатого джентльмена.
Ті вечори, коли вона бачила його в мюзик-голі, завжди після виступу, служниця приносила їй пишний букет троянд. Взагалі Сорокін, як дурний карасик, швидко клюнув на звичайнісінький поживок. У цьому нічого дивного не було. Ґіна гадала, що й цього для Сорокіна забагато. І вона щиро потішалась, коли, кивнувши милостиво головою, бачила, як він конвульсійно згинався надвоє й довго, як злодій, кидав у її бік боязкі погляди.
А що з ним робилось, коли вона одного разу простягла руку й приязно запитала:
- Як живемо, містере Сорокін?!
Він хотів щось було відказати, але подавився словом, закашлявся, й м’ясистий ніс йому вкрили краплинки поту. Так нічого й не відказав.
* *
*
Найбуйніший зліт фантазії Сорокіна, звичайно, не міг припустити такої чести, та ще й від кого. Тільки подумати, від знаменитої славетної Реґіни Марич!
Насправді честь була не така вже й висока. Просто Ґіна задумала завітати в гості до Сорокіна на 9 авеню.
З перших же приступків у ніс вдарив гострий, важкий пах бруду, цвілі, покидьок. Ґіна затулила хусткою ніздрі й помацки героїчно почала осилювати слизькі сходи.
На дзвоник вийшла низенька жінка, молода ще, коротко пострижена, грубо нафарбована. Впустила до передпокою й підозріло оглянула багатий одяг гості. Почувши, що незнайомка хоче бачити містера Сорокіна, ревниво перепитала:
- Вам містера Сорокіна?
- Так.
- Його нема дома.
- А скоро буде? Я в дуже важливій справі.
Жінка ще раз пильно оглянула гостю й вже прихильніше відказала:
- Містер Сорокін має швидко бути вдома. Ви можете зачекати в його кімнаті.
Діставши згоду, господиня повела Ґіну коридором до кімнати Сорокіна.
- Ось, прошу, сюди, я зараз запалю світло.
Господиня вийшла. Ґіна усміхнулася їй вслід і нехіть почала розглядати небагаті покої.
Розглядаючи фотоетюди на стіні, дійшла до старого письменного столу з заляпаним атраментом сукном. На столі неохайною купою запорошені лежали клапті списаного паперу, книжки, журнали, пожовклі газети. З боку важкого мармурового приладдя, під важким пресом чорніли фотографії.
Ґіна сіла на потерте тверде крісло, простягла руку до журналів і ліниво почала їх листати: все старе, не цікаве! Позіхнула й подумала: «Ну й нудота, хоча б швидше приходив».