Читать «Лоліта» онлайн - страница 5

англiйського та голландського. Об цю пору я пригадую її образ менш виразним,

нiж пам'ятав його до того, як спiткав Лолiту. В зоровiй пам'ятi є два

пiдходи: за першим, вдається штучно вiдтворити образ у лабораторiї мозку, не

заплющуючи очей (i тодi Аннабелла ввижається менi в загальних термiнах, як

то: "медового вiдтiнку шкiра", "тоненькi руки", "пiдстрижене русяве

волосся", "довгi вiї", "великi барвнi вуста"); за iншим, заплющуєш очi й

миттєво викликаєш на темнiй сторонi вiй об'єктивне, оптичне, вкрай точне

вiдтворення улюблених рис: маленьке сяєво з природних барв (i ось так я бачу

Лолiту).

Тому дозвольте менi, у зображеннi Аннабелли спинитись на чемному

зауваженнi, що вона була привабним дiвчатком, на кiлька мiсяцiв молодшим вiд

мене. Її батьки, на прiзвище Лi (Leigh ), давнi друзi моєї тiтки, подiбно до

тьотi Сибiлли, були так само вимогливi до порядностi. Вони знiмали вiллу

поблизу Мiрани. Цього лисого, бурого пана Лi та грубу, напудрену панi Лi (з

народження Ванесса ван Несс) я ненавидiв люто. Спочатку ми з Аннабеллою

розмовляли, так би мовити, понавколу. Вона весь час набирала жменю дрiбного

пiсочку та пускала його сипатись крiзь пальцi. Голови в нас були налаштованi

в лад розумним європейським пiдлiткам тiєї доби й того середовища, i я не

певний, чи можна було вiднайти хоча б якийсь iндивiдуальний талант у нашому

зацiкавленнi численними населеними свiтами, тенiсними змаганнями,

нескiнченнiстю, солiпсизмом й тому подiбними речами. Нiжнiсть та вразливiсть

молодих звiрят збуджували в нас обох те ж саме гостре страждання. Вона

мрiяла бути сестрою милосердя в якiйсь голодуючiй азiйськiй країнi; я мрiяв

бути вiдомим шпигуном.

Та знагла ми стали закоханими одне в одне - нестямно, незграбно,

безстидно, нестерпно; я додав би - безнадiйно, адже наше несамовите

прагнення до взаємного володiння можна було б вгамувати тiльки, якби кожен з

нас насправдi увiбрав та засвоїв кожну частку тiла й душi iншого; втiм ми

навiть не могли знайти мiсця, де б злучитись, як цiлком вiльно знаходять

дiти хащ. Пiсля одного невдалого нiчного побачення в неї в саду (про що в

наступному пiдроздiлi), єдине, що нам уможливили як зустрiчi, це лежати в

досяжностi дорослих, зоровiй, якщо не слуховiй, на тiй частинi пляжу, де

було найвелелюднiше. Там, на м'якому пiску, за кiлька крокiв вiд старших, ми

валялися цiлий ранок у зацiпенiлiй нестямi любовної муки та зуживали всякого

щасного вирiзу в тканинi простору й часу, щоб торкнутись одне одного: її

рука, крiзь пiсок, пiдповзала до мене, тулилася ближче, переставляючи вузькi

та смаглявi пальцi, а потiм її перламутровi колiна вiдправлялись у таку ж

тривалу, обачливу подорож; iнодi випадковий вал, споруджений iншими дiтьми,

молодшими, слугував нам укриттям для побiжного солоного поцiлунку; цi

недосконалi дотики доводили нашi здоровi та незвиченi тiла до такого ступеня

збудження, що навiть прохолода блакитної води, пiд якою ми продовжували

правити свого, не в змозi була нас заспокоїти.

Серед скарбiв, якi я загубив пiд час подальших мандрiв, була зроблена

моєю тiткою маленька фотографiя, що закарбувала групу сидячих за столиком