Читать «Лоліта» онлайн - страница 6

кав'ярнi просто неба: Аннабеллу, її батькiв та вельми статечного доктора

Купера, кульгавого старця, котрий того лiта упадав за моєю тiткою Сибiллою.

Аннабелла вийшла не надто гарно, адже її вловили в ту мить, коли вона

схотiла пригубити свiй chocolat glac , й тiльки по худих оголених плечах

можна було впiзнати її (оскiльки пам'ятаю знiмок) серед сонячної млявi, в

яку поступово й незворотно переходила її краса; та я, сiвши в профiль, трохи

далi вiд iнших, проступив з якоюсь драматичною рельєфнiстю: похмурий,

густобровий хлопчик, у темнiй, спортивнiй сорочцi та бiлих добре пошитих

шортах, який заклав ногу на ногу й дивився вбiк. Фотографiю було зроблено в

останнiй день нашого рокового лiта, саме за кiлька хвилин до нашої другої та

останньої спроби обiйти долю. З якогось украй прозорого приводу (iншого

шансу не передбачалось, та вже нiщо не мало значення) ми вiддалились вiд

кав'ярнi на пляж, де знайшли нарештi вiдлюдне мiсце, i там, у бузковiй тiнi

рожевих скель, якi створили щось на кшталт яскинi, ми побiжно обмiнялися

спраглими ласками, єдиним свiдком яких були кимсь загубленi окуляри. Я стояв

навколiшки i вже готовий був оволодiти моєю ясочкою, як раптом два бородатих

купальцi - морський дiд та його братчик - вийшли з води iз вигуками

неґречного пiдбадьорення, а чотири мiсяцi по тому вона померла вiд тифу на

островi Корфу.

4.

Знову i знову гортаю цi мiзернi спомини i щоразу питаю в себе самого,

чи не звiдти, не з мерехтiння того далекого лiта пiшла трiщина через усе моє

життя. Або, можливо, гостре моє захоплення цим дитинчам було лише першою

ознакою вродженого збочення? Коли стараюсь розiбратися в булих бажаннях,

намiрах, дiях, я пiддаюсь певнiй зворотнiй уявi, яка живить аналiтичну

здiбнiсть спромогами безграничними, а тому всякий видний менi пройдений шлях

є безкiнечно посiченим роздорiжжями в очманiло складнiй перспективi пам'ятi.

Проте, я певний-таки, що в чарiвний та роковий спосiб Лолiта почалася з

Аннабелли.

Знаю й те, що смерть Аннабелли закрiпила невдоволення того безтямного

лiта i стала завадою для всякого iншого кохання протягом холодних лiт моєї

юностi. Духовне й тiлесне збiгалося в нашому коханнi такою досконалою мiрою,

яка й не примариться нинiшнiм пiдлiткам, якi просто дивляться на все своїми

нехитрими почуттями й штампованим глуздом. Довго по її смертi я вiдчував, як

її думка тече крiзь мою. Задовго до нашої зустрiчi ми мали однаковi сни. Ми

зiставляли вiхи. Знаходили знаки дивної подоби. У червнi одного й того ж

року (1919-го) в її дiм i в мiй дiм, в двох несумiжних країнах, спурхнула

чиясь канарка. О, Лолiто, якби ти мене кохала так!

Я приберiг на кiнець розповiдi про Аннабеллу опис нашого невтiшного

першого побачення. Одного разу пiзно ввечерi їй вдалось обминути злiсну

пильнiсть батькiв. У дiбровцi чуйних тонколистих мiмоз, позаду вiлли, ми

знайшли собi мiсце на руїнах низького кам'яного муру. В темрявi, крiзь нiжнi

деревця виднiли арабески освiтлених вiкон вiлли - якi тепер, злегка

пiдправленi кольоровим чорнилом чуттєвої пам'ятi, я порiвняв би з гральними