Читать «Дим» онлайн - страница 142

Туди вони й надумали сходити сьогодні – порадувати Іринку. Та й так, треба ж було розвіятись, чого його сидіти сидьма вдома? Дівчата почали прибирати зі столу, жваво обговорюючи той Теремок, а Антон устав і побрів під веранду – викурити ще цигарку. На вулиці все ніяк не розхмарювало – видно було, що вже, певне, й не розхмарить до вечора, нависало таке над головою тужливе, важке. Але попри це добряче потепліло, вітерець і геть ослабнув.

Антон зиркнув через провулок і вгледів дядю Мишу, що, як і вчора, возився щось на вузенькій грядці коло клумби. Зійшов зі східців та й посунув туди. Поздоровкався з дядею Мишею, переговорив для годиться та й попросився до телефону. Пропонував йому якісь гроші, та той лиш гидотно скривився на те – мовляв, іди дзвони мовчки, не видумуй. Антон і пішов.

У тітки Жені на дачі стаціонарного не було, і Антон якось і не пам’ятав, чого – чи був раніше та одрізали, а чи ніколи й не було. У Смоленську то був, а от тут… У Токаревих же був, нібито дядько Миша колись у ДРСУ трошки працював на посадах, і провели ото їм ще тоді, в радянські часи. Звичайний старенький апарат із потертим диском стояв у коридорі, як не в самій веранді. Антон крутнув диск і набрав знайомий номер, два рази помилився з кодом, один раз наче не з’єднало, тоді врешті додзвонився.

Гудки, гудки…

– Алло? – роздратований голос Маоцзедуна, і одразу ж: – Це не ферма, куди ви дзвоните?

Антон усміхнувся – їм досі все дзвонили, як на ферму, вже більше року. Номер-бо той самий.

– Пашо? – кинув він у слухавку.

– Ну? – буркнув той наче здивовано.

– Це Антон, сусід.

– А-а, – приязно розсміявся Пашка. – Здоров! Що там заграниця?

– Стоїть, – хихикнув і Антон. – Чуєш… гукни кого з наших. Не в службу.

– Зараз, зараз! Підожди, наче Оксана з відрами ходила, підожди…

Гухнуло – той, певне, поклав слухавку на стіл.

Наче жіночий голос, нерозбірливо – певне, Маоцзедунихи.

Тоді оддалено буркнув сам Пашка:

– Кацап, хто…

Антон усміхнувся.

Почекав зо хвилю, тоді знову гупання, якісь іще голоси, шурхіт.

– Алло, Тош? – захеканий голос Ксанки.

– Привіт, Ксанко, – мовив Антон голосніше. – Ну що ви там?

– Привіт! – наче навіть радісно випалила Ксанка. – Та-а… – протягла байдуже. – Усе гаразд, одпочиваємо. Без ексцесів, – засміялась.

– А де се хазяїн? – ще всміхнувся Антон.

– Та завіявся десь, потороча! Оце корів повиганяли та впорались трошки… – її голос на мить втопився в перешкодах, зарипів, – … кудись полиндив. Це осьде раком лізтиме по дорозі, точно. Вчора вже лазили вдвох із тим Панасом, як злигані бички…

Антон прислухався, ледь не вм’явся в слухавку.

Говори, Ксанко, говори…

– Я кажу, я вас понапоюю, іроди! – знов кляті перешкоди, клятий тріск, – … золи поспивали, яку тобі ще, ірод, товканицю? Алкоголіки, змій вашій матері, я його за охваток, та з хати к лихій годині, кажу – і-іди, бо я зараз напою! Я напо…

Тріск, тріск.

Антон уже ледь не залазив у тую слухавку.