Читать «Дим» онлайн - страница 141

– Іро! – буркнув Антон.

– Іро, Іро… – смішно, грубим голосом перекривила та. – Цей вийшов, оглядівся і каже, от слово в слово: «Добрий день, діти! А де ваші вчителі? В канцелярії сидять? Ну, вчіться тоді добре». Розвернувся і пішов.

Лара пирхнула і беззвучно засміялась, прикривши очі рукою.

– Не можна між люди ніяк, хіба під конвоєм, – крутнула головою Іра.

А Лара жартома смикнула Антона за волосся, все ще заливаючись:

– Возмутитель спокойствия ты наш!..

– Язикаті хвеськи!.. – незлобиво огризнувся той.

Потеревенили ще, тоді Лара заварила їм усім кави.

– Так… – мовила вона, задумавшись. – Сьогодні пропоную повторити наші посиденьки. І заперечення не приймаються. А то нам учора трохи завадили… Ось приїде Ігор, він має сьогодні раніше звільнитись.

Антон з Ірою кивнули.

– Посидимо вдома… чи мо ’ де прогуляємось? – ще задумалась Лара з чашкою в руці й потяглася собі за українською цукеркою.

– В Теремок! – мрійливо закотила очі Ірина.

– Точно, ти ж любиш. Тогда решено!

Іра дійсно любила ходити в Теремок. Була там уже двісті разів – кожного разу, як приїжджали, так і ходили, інколи й не по разу. І все одно їй було цікаво, подобалось їй там чогось.

Насправді Теремком називали цілий музей на околиці Талашкіно. Антон так розумів, що була ще в дев’ятнадцятому сторіччі тут якась княгиня, вона володіла самим селом і ще одним хутором тут поруч. І була вона знаною меценаткою, колекціонеркою, понавозила собі в тутешню садибу бозна-скільки всякої всячини. Зокрема також вона відкрила в селі сільськогосподарську школу, художню майстерню і набудувала отих чудних будиночків, що збереглися досі, і туди тепер водять екскурсії. Самі будиночки й дійсно чудні, а один із них – невелику химерну церковку – розписував нібито сам Микола Реріх. Взагалі, як розказувала Лара, сюди свого часу, десь на початку сторіччя, наїжджало чимало усіляких митців – той же Реріх, Рєпін, Врубель… Княгиня була діловою особою і все щось збирала, усіляку старовину, будувала, все щось собі творила. Навіть музей у Смоленську – то мовбито була її робота. Вона шанувала народні ремесла та всіляке російське мистецтво з глибинок, а потім… потім одна війна і революція, за ними друга війна та революція. Княгиня назавжди покинула Росію в 1919-му році, померла десь аж у Франції. Її садиба в Талашкіно не збереглась, але зостались як пам’ять висаджені тоді тополині алеї, ставки та сади, приміщення школи та майстерні, а також ота розписана Реріхом химерна церковка та сам Теремок – дерев’яний будиночок на два поверхи, різьблений за мотивами російських казок, направду казковий такий будиночок. У самому будиночку – музей із різноманітною старовиною: фотографіями, малюнками, декоративними виробами. Є там на території й пам’ятник самій княгині, бронзовий.