Читать «Дим» онлайн - страница 139

– Много, – смішно буркнула Лара. – Сейчас в основном оперирую английским и немецким, если ты об этом, – знов коротко позіхнула. – С французским, как ты знаешь, у меня всегда были определенные проблемы…

Антон знав, що сестра знає з десяток мов, і його це завше вражало. Натомість Лара завжди ставилась до своїх умінь скептично і не втомлювалась пояснювати йому, що поліглоти нічим не одрізняються од звичайних людей, це, мовляв, такий склад характеру, і не більше. А от Антон цілком щиро вважав, що сестра себе недооцінює в цьому сенсі. Йому все здавалось, що вона мала б якось реалізуватись професійно, а по його це значило, що вона має обов’язково працювати десь на ставці з восьми ранку до шести вечора – інакшої реалізації він не розумів. Він знав, що на початку дев’яностих Лара деякий час працювала за спеціальністю в російському МЗС, і щиро дивувався, коли вона раптом покинула ту роботу, лаяв її. Її пояснення, мовляв, робота там тупа, нудна і малооплачувана, його аж ніяк не влаштовували.

– Скільки? – усе насідав на неї Антон.

– Думаешь, я считала? – вона просто з нього кепкувала. – Что-то изучаешь, что-то забываешь… Лучше всего, – вона виставила руки, обороняючись, – я владею украинским, и тебе это отлично известно. Вот еще бы языковой практики побольше…

Вона зітхнула, зітхнув і Антон. То була вже така гра в них – він приставав до неї, мовляв, чого це з такою золотою головою бити байдики, і починав ті приставання завше з питання, скільки вона знає мов і які саме. А вона завше припиняла його прискіпування, одповідаючи, що краще всього з іноземних володіє українською, але от мовної практики замало, а братець їй у тому навіть допомогти не бажає.

– І все одно, – махнув рукою Антон, – могла б… а не сидіти отак.

– Прости мені, недільний мій Хрещатик, – продекламувала вона і тицьнула його пальцем у ніс, – що, сівши сидьма, ці котли топлю.

Він натомість легенько ляснув її долонею по лобу.

– Потороча, – буркнув, сміючись.

– Не знаю, говорила, нет… – продовжила вона, задумавшись, – не так давно пришлось поменять квартиру. У домовладельца там обстоятельства обнаружились… В общем, продал он ее – кто-то там у него за решетку угодил.

– А чого ти… в тітки Жені ж наче є квартира там?

– Ну вот пусть маман там и живет, – пирхнула Лара. – В своей квартире. Еще чего!

– Ну ясно.

– Да какая разница уже… Мы с Игорем все равно решили съехаться, к нему.

– Він москвич сам? – не надто уважно спитав Антон.

– Нет, он из Грозного родом.

– Откуда? – Антон знов і не втямив, коли перейшов на російську.

– Из Грозного, – спокійно повторила Лара. – У него отец чеченец, мать русская. Но они давно разошлись, его мать воспитывала одна. С отцом он, насколько я знаю, почти не общался.

Антон хотів ще щось спитати, але тут до залу зайшла Ірина в Антоновій тільняшці та плавках, боса, з розплетеним волоссям. Вона сонно протирала очі.

– Доброго ранку! – сонно протягла вона, помахавши Антону рукою, і позіхнула. – Ларо, дай мені трошки кави, бо я не можу.

Вона знов позіхнула і граційно, розслаблено обперлась ліктем об стіну, схрестила стрункі ноженята. Антон зиркнув на жону, і весь якось звеселів, окрилів, геть забув, що хотів іще спитати у сестри.