Читать «Чужий світ» онлайн - страница 2

— Як?! — Генерал ледь не випустив слухавки з рук. — Де?! Чому?!

— Місце падіння — квадрат п’ятнадцять нуль дев’ять, це неподалік від Середнього кільця охорони, за п’ять кілометрів од КПП номер сто сім, — відчувалося, що в кріслі чергового сидить новачок. — Причина катастрофи — вибух на борту… на висоті чотириста п’ятдесят метрів…

— Який вибух?! «Виробу»?!

— Здається, ні… принаймні…

— Як тільки Вам перестане здаватися, негайно подайте точну інформацію! — роздратовано обірвав чергового Генерал. — А поки що організуйте якнайшвидшу евакуацію нарядів Середнього та Внутрішнього кілець і… словом, усіх, хто там усередині.

— Оголошувати загальну тривогу? — голос у трубці був вкрай розгубленим.

— Ні! — відрубав Генерал різкіше, аніж це було необхідно, і відразу ж скривився у докір самому собі. — Використовуйте тільки чергові підрозділи та власні можливості нарядів, — додав уже м’якше. — І взагалі… намагайтеся створювати якнайменше галасу.

Він поклав слухавку на важелі, запускаючи в дію громіздку, але безвідмовно-нестримну військову машину, підняв сусідню і швидко пробіг пальцями по сенсорних кнопках.

— Алло, це ти, Максе? — озвався втомлений голос.

— Ти мене вже по диханню впізнаєш, — похмуро пожартував Генерал. — Ось що, Філе: бери генерального і щодуху мчи до мене. За чверть години я мушу бути на ЦПУ.

— А що сталося? — в слухавці виразно чулось, як прискорилось дихання Вченого.

— Мої хлопці розбили ваш «виріб» на Середньому кільці.

— Боже мій, а як генератор?! Він… спрацював?!!

— Поки що ні… здається, — Генерал хмикнув, уживши це невластиве для справжнього військового слово. — Отже, чекаю.

Він рішуче закінчив розмову і ввімкнув комп’ютер. На екрані дисплея промайнула заставка, червоний прямокутник селекції забігав по командах головного меню і нарешті спинився на слові «евакуація». Якби зараз хтось запитав Генерала, навіщо він методично, сторінка за сторінкою, проглядає план часткової евакуації, маршрути, списки об’єктів, то він навряд чи зміг би дати осмислену відповідь. Можливо, це було просто звичайною реакцією людини в його становищі.

І раптом… рука на клавіатурі завмерла. «Назад, назад!» Якась невеличка деталь у цьому потоці інформації не дозволяла бездумно пройти далі. Генерал повернув на екран попередню сторінку, потім ще одну і все зрозумів: у списку об’єктів Середнього кільця бракувало рядка «Контрольно-пропускний пункт № 115».

«У-ух… в-вашу… нехлюї бісові!» — в раптовому нападі люті щосили гепнув кулаком по столу. Хтось із обслуги комп’ютерної мережі полінувався ввести до бази даних поки що не функціонуючий об’єкт, котрий не мав іще всіх атрибутів КПП. Але зараз там майже напевно знаходяться люди, про яких евакуатори можуть просто нічого не знати! «Ех, нехлюйство, кругом саме нехлюйство!» — скрипнув зубами Генерал і потягнувся до червоного телефону.

Однак рука зупинилася напівдорозі. «Облиш, не втручайся в чужі справи», — нечутно, але виразно промовив якийсь голос. «Як то чужі?! — відразу ж спробував обуритись Генерал. — Адже це мій полігон!» Та обурення чомусь виходило несправжнім, фальшивим, немовби внутрішнє «я» вже встигло змовитися з отим цинічним голосом, котрий невимушено продовжував: «Евакуацією займається черговий, він повинен знати про все». Збентежена частина свідомості «начальник полігону» продовжувала опиратись, намагаючись переконати супротивника. Виринула та згасла думка про недосвідченість чергового, і звичне бурчання щодо нехлюйства, і спроба наголосити на моральному боці справи: «Там же люди!», але «цинік», не вступаючи в дискусію, відбився коротким: «Нехай усе йде саме по собі».