Читать «Чужий світ» онлайн - страница 13

Видовище було просто жахливе, однак зараз воно аніскільки не займало Лейтенанта. Навіть не глянувши в бік своєї жертви, він кинувся до Сержанта і, віднявши йому руки від обличчя, побачив на місці правого ока огидне криваве місиво.

— Потерпи, любий хлопчику, потерпи трішки, мій дорогий, — забурмотів він тремтячим голосом, беручи на руки холонуче тіло. — Зараз я все влаштую, потерпи трішки…

Він поніс Сержанта вздовж кущів і, обігнувши їх, рушив до КПП. Звідтіля почулися перелякані зойки, дзенькіт розбитого скла, і ще до того, як Лейтенант почув звуки автоматних черг, його добряче стусонуло в груди і обпекло, наче вогнем.

— За що, за що? — прошепотів він сам до себе, опускаючи тіло Сержанта на землю. А тоді не тямлячись від люті і закривши голову руками, одчайдушно кинувся вперед.

Несподівано постріли стихли, потім щось коротко гупнуло, і враз Лейтенант відчув, що кудись зникають, розчиняються у всеохоплюючому мороці і земля, і небо, і тіло, і душа, а єдине, що можна ще зробити, — це зібрати докупи залишки останніх сил і несамо-вито, страш-но за…кри…ча-а…

— Продовжуйте, сержанте, продовжуйте, — підбадьорливо кивнув Генерал невисокому опецькуватому хлопцеві. Той кілька разів глибоко вдихнув та видихнув повітря і повів далі:

— Як тільки пан капітан вийшов з лісу, він тут же зупинився і раптом ди… страшно закричав. Там на узліссі ростуть кущі, і тому спочатку я нічого не зрозумів. Потім пан капітан витягнув пістолета, і тут… воно заревіло таким голосом, що у мене віднялися ноги.

— А як… воно кричало? — поцікавився Генерал, скориставшись невеличкою паузою.

Сержант тим часом дістав з кишені хустинку і витер спітніле обличчя.

— Тоді я сприйняв це просто як ревіння, але тепер… мені здається, що воно кричало «Ві-ту» чи навіть «Ві-тю».

— Продовжуйте…

— Пан капітан почав стріляти, і тут… з-за кущів вискочило чу… чудовисько… Воно вдарило пана капітана по голові, і вона… вона… злетіла з плечей… а воно… побігло назад… Тут до мене повернулися сили, і я заскочив до КПП. Хлопці вже стояли біля вікна з автоматами в руках і були дуже налякані… Коли воно з’явилося знову з іншим чудовиськом на руках, дехто з хлопців закричав від страху і почав стріляти, але… здавалося, кулі просто відскакують від нього. І тоді мені наче хто шепнув на вухо, щоб я зарядив гранатомет… Коли я підвівся, чудовисько вже неслося на нас, закривши голову руками… Я весь тремтів від жаху, але воно бігло прямо… і я… поцілив у нього… І тільки після цього ми стали викликати чергового…

— А Ви не могли б трохи детальніше описати це… чудовисько? — втрутився в розмову Вчений.

Сержант перевів на нього страдницький погляд і судомно ковтнув слину.

— Воно було… воно було майже зовсім голе і… і жахливе… Ви розумієте… воно вдарило капітана… пана капітана по голові… і голова відлетіла, як капустина!.. Ви… Ви розумієте?..