Читать «Чужий світ» онлайн - страница 12

Сержант мовчки підвівся, і вони рушили далі по дорозі.

Якщо не придивлятись уважно до дерев, то ліс навколо виглядав цілком звичайно. Так само тягнулись до сонця молоді деревця і припадали до землі мертві, так само шуміло листя під легенькими подувами вітру, так само розносилось довкола щебетання нечисленних пташок. «Цікаво, як вони виглядають у цьому лісі?» — промайнуло раптом в голові у Лейтенанта, і він тут же усвідомив, що боїться, шалено боїться про це дізнаватися.

Десь попереду з’явився просвіт.

— Внутрішнє кільце, — вголос висловив Лейтенант те, що стало очевидним для них обох. — Що ж, можливо, тут нам пощастить більше.

Він ще не встиг доказати фрази до кінця, коли до них докотився далекий людський вигук. Лейтенант, відчувши, як кров миттєво відливає від обличчя, зиркнув на такого ж блідніючого Сержанта, і раптом, мов по команді, вони щодуху кинулися вперед. Проте чим ближче було до узлісся, тим все повільнішим і повільнішим ставав їхній біг, а коли до мети залишилось не більше сотні метрів, вони зупинилися зовсім.

— Десь тут має бути КПП, — важко дихаючи, промовив Лейтенант. — Треба подивитися, що на ньому діється.

Вони повільно рушили далі, чудово усвідомлюючи причини такої настороженості, але воліючи не признаватися навіть самим собі, а наприкінці звернули зі шляху і, ховаючись за деревами, наблизились до узлісся. Вирвавшись у поле, дорога відразу повертала ліворуч і за сотню метрів від них впиралась у металеві ворота КПП Внутрішнього кільця. Лейтенант із Сержантом напружено вдивлялись туди, однак розгледіти щось детальніше перешкоджала щільна шеренга кущів, які росли під самісіньким лісом.

— Пане лейтенанте, треба підібратися до тих кущів, — пошепки сказав Сержант, — там у нас буде чудовий спостережний пункт.

— Добре, Вікторе, — погодився Лейтенант, — тільки давай обережно.

Сержант вийшов на узлісся, сторожко роззирнувся і, пригинаючись, попрямував до кущів. Лейтенант на хвилю затримався, поправляючи набедрену пов’язку, і рушив слідом, але не встиг ще ступити й кроку, коли зненацька у повітрі рознісся дикий нелюдський вереск.

Ліворуч, метрів за двадцять від них, стояла якась дивовижна незграбна істота, справжнісінька пародія на людину. Не перестаючи верещати, вона полізла кінцівкою кудись собі за спину і раптом витягнула звідти предмет, котрий видався Лейтенанту чимось дуже знайомим.

— Ві-і-і… — одчайдушно закричав він, та цієї ж миті почувся дзвінкий ляскіт, наче хто схопив замашного металевого метра і став лупити ним по гладенькому полірованому столу. Сержант із якоюсь здивованою міною на обличчі кілька разів сильно здригнувся, немов від ударів, відступив крок назад, але тут же, витягнувши руку, рушив на нападника. Той заверещав іще голосніше, затряс кінцівкою, і враз Сержант різко зупинився, схопився за обличчя і став повільно осідати на землю.

— А-а-а… — несамовито заволав Лейтенант і, скинувши з себе заціпеніння, метнувся до виродка. Той не намагався ні тікати, ні захищатися, тільки продовжував кричати, і коли Лейтенант дістався до нього і з усієї сили ударив ребром долоні під вухо, голова істоти навдивовижу легко відділилась від тулуба і полетіла на землю, немов бутафорська, а з обірваної шиї вдарив струмінь яскраво-червоної крові.