Читать «Чужий світ» онлайн - страница 14

У нього починалась істерика, і Генерал змушений був завершити розмову:

— Спасибі, сержанте, більше запитань немає. Ви вільні. Даруйте, але уникнути цього ми ніяк не могли.

Сержант підвівся з крісла і, схлипнувши, нетвердою ходою попрямував до дверей. Уже взявшись за клямку, він раптом на мить завмер, повільно обернувся і сказав:

— Пане генерале, я тільки що згадав ще одну деталь… На ногах в обох чудовиськ були… військові мокасини.

— Добре, спасибі. Можете йти, — закивав головою Генерал.

Коли двері за сержантом зачинилися, в кімнаті повисла гнітюча тиша.

— Бідолашні хлопці, — пробурмотів Генерал, але, впіймавши на собі якийсь дивний погляд Вченого, закашлявся і продовжив зовсім про інше: — Вони, напевно, збожеволіли, помітивши у собі ці страхітливі зміни…

— Не знаю, може, й так, а може, й ні, — понуро відказав Вчений і, зауваживши Генералову реакцію, неохоче пояснив: — Розумієш, опромінені піддослідні тварини чомусь зовсім не цураються одне одного, але починають сахатися від людей і не приймають звичної їжі. Просто вмирають з голоду, та й усе… Намучились ми з ними, аж поки хтось не здогадався дати опроміненим кроликам такої ж опроміненої трави… — при згадці про це Вчений усміхнувся, але раптом вдарив себе кулаками по лобі і розпачливо застогнав: — Але чому, чому все так жорстоко, чому все так жахливо?!!

Він закрив обличчя долонями, і його плечі конвульсивно затіпалися. Генерал важко зітхнув, перевів на товариша співчутливий погляд і заспокійливо промовив:

— Не мордуйся так, Філе, адже ти в цьому не винуватий.

— А хто, хто, по-твоєму, винуватий?! — аж підскочив той. — Хто відкрив це жахливе випромінювання, будь воно тричі прокляте?! Хто розробив принципову схему того пекельного генератора?! Хто так наполягав на якнайшвидшому впровадженні своєї божевільної ідеї, хто?!

— Якби твій друг увімкнув усі шість захисних систем, то нічого б не трапилося, — стояв на своєму Генерал. — Ніхто не буде звинувачувати в тому, що сталося, тебе.

— Максе, мені достатньо того, що я сам себе звинувачую! — у голосі Вченого виразно вчувалася мука. — Але ж я ніколи, повір, ніколи не думав про таке застосування мого відкриття! Мені все уявлялося зовсім інакшим! Бурхливий розвиток біології, генетики, медицини, революція в сільському господарстві — ось про що я мріяв! Так, я працював у військовому відомстві, але ця обставина видавалась мені тимчасовою, минущою, нікчемною!!!

— Зачекай, Філе, не розпалюй себе, — Генерал рішуче підвівся і, ступивши кілька кроків, прочинив маленькі, майже непомітні для стороннього ока двері. — Ходи-но сюди!

Він завів Ученого до невеличкої кімнатки і майже силоміць посадив на диван, а сам поліз до шухляди крихітного столика у пошуках чогось заспокійливого. Однак, як на зло, там не було нічого, окрім тоненького стосика паперів та його власного іменного пістолета.

— Посидь тут хвильку, я зараз щось знайду, — попросив Генерал і вже ступив крок до дверей, коли Вчений раптом схопив його за руку.

— Зачекай… Скажи відверто, як перед Господом Богом: ти мені віриш?