Читать «Третій варіант» онлайн - страница 94
Олесь Бердник
— Нічого з ними не станеться, — долинув спокійний голос Небрехи. — Вони правильно зробили, коли почали приваблювати мислячих істот сигналом SOS. Інакше б зовсім здичавіли. А так прибув я і залучив їх до свідомої праці.
— Як? Ви й словом про це не обмовилися!
— Бо ви не дослухали. Коли всі порозліталися, я навчив Аль-Булька висікати з кременя вогонь і розкладати багаття. А ще я навчив його самотужки майструвати нескладне печерне начиння — кам’яні миски, ножі й сокири… Далі справу довершить еволюція. У науки довгі руки! Колись нащадки Аль-Булька мені ще дякуватимуть!..
ТРЕТІЙ ВАРІАНТ
Того ранку, перш ніж відбути, Джонатан Бьорк затримався в своїй конторі при Чікагській галереї, щоб ознайомитися з новими надходженнями розвідки часу з Колорадської печери й начитати кілька листів на диктофон. Попахкуючи цигаркою, чекав, доки апарат видасть виправлені копії, пробіг їх очима, поставив підпис і передав секретареві, аби той відправив за призначенням. Відтак попрямував до станції міжміських експресів. Тут він подав контролерові сертифікат стерильності й дозвіл на вільне пересування, а також залишив відбитки пальців на пластиковому диску. Ці процедури викликали роздратування. Як і всі раціональні люди свого часу, він визнавав контроль за зростанням населення, переміщенням окремих осіб тощо, проте все це його гнівало. Надто багато інших епох та цивілізацій побачив, тож важко було коритися всіляким перевіркам та обмеженням.
Поки експрес, що перетинав кільцеві дороги середнім швидкісним рівнем, мчав до проміжної станції в Цицеро, щоб зробити звідти двадцятихвилинний ривок до Сент-Луїса, Бьорк розслабився й під впливом прискорення втиснувся в глибоке крісло. Від проблеми, що непокоїла його зранку — непокоїла кожного ранку, кожного дня та вечора ось уже протягом кількох місяців, — уже не можна було відбутися. Тепер, після всіх клопотів, він повинен, нарешті, глянути правді в очі. З виразом гіркоти на обличчі й душевною відразою до самого себе за брак розумової дисципліни Бьорк зітхнув, закинув руки за велику, майже квадратну голову і, втупившись невидющим поглядом у заокруглену стелю кабіни, знову розпочав напружений внутрішній діалог.
«Достобіса, Бьорк! Адже вибір досить простий. Навіть занадто простий. Перед тобою два — порахуй на пальцях! — вибори. А: ти даєш згоду обійняти пост помічника директора галереї, відтак більше ніколи не береш участі в розвідках часу; Б: ти відмовляєшся від директорства, віддаючи перевагу розвідкам у часі. Як бачиш, усе дуже й дуже просто. Якщо зупиняєшся на першому варіанті, тебе не дійматимуть дрижаки кожного разу, коли підхопиш якогось незбагненного віруса, про який нині ніхто не відає; у тебе не ціляться з луків маври XVI століття і ти не потрапляєш у вир боротьби ворогуючих партій італійських воєн XVIII століття; тобі не доводиться мерзнути цілих півроку у крижаному баварському льоху, аби скласти бодай якусь подобу діючого антигравіатора, не маючи навіть паяльника; ти не відчуваєш, що постарів на півроку чи на цілий рік щоразу, коли повертаєшся після годинної роботи.
