Читать «Третій варіант» онлайн - страница 93
Олесь Бердник
Цікаво, чи витримає Азимут такі пекельні інтелектуальні тортури?
У науки довгі руки
Азимут пішов і зник. День минув, другий, третій, а мого вірного штурмана нема й нема. Та експеримент, очевидно, тривав успішно, бо мені пом’якшили тюремний режим — дозволили в супроводі двох сторожів прогулюватися навколо в’язниці. Одного разу і сталася випадкова, але незабутня зустріч.
Іду й бачу: на дитячому майданчику здоровезний чолов’яга в піску грається.
Мої сторожі благоговійно залопотіли:
— Рісмарк Аль-Бульк! Найбільший благодійник планети!
— Холодильник!
Підходжу ближче. Дивлюся, а цей м’язистий велет сумлінно накладає совочком пісочок у формочки, потім перекидає їх. А сам белькоче:
— Еники-беники, їли вареники…
Я й запитав:
— Ти знаєш, що таке вареники?
Він позирнув на мене бездумними очима вгодованого малюка віком до одного року. Нараз достославний рісмарк Холодильник кумедно зморщив лоба, радісно пустив бульбашки і поважно відповів:
— Ам-ам!
Отже, не деградував до повного і незворотного здичавіння.
Невдовзі я вже лагідно й мило просторікував з благодійником, як з малою дитиною. Коли набридло, сказав йому:
— Топ-топ!
— Топ-топ? — здивувався він.
— Щоб — «бай-бай»!
— Не хоцю бай-бай! — заскиглив і на очі навернулися сльози.
— Ну, тоді «топ-топ», щоб вдома «буль-буль», — мудро порадив я.
— Буль-буль! — збагнув він і побіг додому…
Та повернуся до розповіді.
Четвертого дня мене вдруге викликали на допит до вже відомої компанії. Був там і Азимут — солодко спав у кутку, згорнувшись клубочком.
— Капітане, ми дізналися!
— Вітаю вас!
І знову захоплено:
— Це неймовірно! Азимут відкрив таємницю!
— Яку? — запитав я.
— Не здогадаєшся! Бо порівняно з цим юнаком ти темний неук! Знання приходить уві сні! А ми, бідолахи, оволодівали ними буквально без спочинку! Вирішено: запроваджуємо всепланетну, всероботну тиху добу.
— У чому ж річ?
— Але ж спати — значить відключитися. По черзі повідключаємо один одного. А хто ж вимкне останнього?
— Якщо не заперечуєте — я!
— Капітане! Ти — найбільший після холодильника благодійник планети!
Невдовзі на планеті тихо стало, як на цвинтарі. То була стихія, що нищила могутню цивілізацію лиховісної й підступної Тортуги Всесвіту. А мені випала почесна місія висмикнути останню виделку з розетки. Встромити її назад уже не було кому…
* * *
Капітан Небреха схвильовано потягся до люльки і небавом продовжив:
— Зрозуміло, про цей хитромудрий і благородний вчинок дізналися численні в’язні. Магістр Філ-Фак горлав про мене з усіх ретрансляторів. Мене вітали мислячі стовбурини з Дифузної туманності і вшановували розумні мурашки з Глобул. Усі запевняли: слава моя пошириться від Лебедя до Плеяд, від Малого до Великого Воза, від Гончих Псів до обох Магелланових Хмар…
— А що ж сталося з самими піратами — одурілими й здичавілими? — запитав я. — Адже, вимкнувши всю їхню обслугу, ви прирекли роботів на неминучу загибель!
