Читать «Третій варіант» онлайн - страница 76
Олесь Бердник
— Ти хочеш повернутися до вчителя? — жахний холодок стискував у грудях. — Ти кидаєш мене?
— О ні, — ласкаво відповів юнак. — Я хочу, щоб ти була вічно зі мною. Попливемо до Гнізда Радості, учитель буде щасливий зустріти нас.
— А далі… далі що?
— Ти повернеш усім птахам бачення. І ми будемо шукати шляхи для польоту в Зоряну Домівку, вже здолавши тяжіння й муку земної сфери. Не вирощені в теплиці наївні пташата, а загартовані болями орли буряної стихії. Я переконаю вчителя в доцільності такого шляху.
— А що буде зі мною, Космоандре?
— Хіба не бажаєш розділити зі мною всі радощі й болі пошуку? Дивна, ти ж запевняла, що любиш, що ми з тобою — одне ціле.
Вона губилася в пошуках відповіді. Розуміла: юнак подолав і жорстоку невблаганність болю, і ніжні тенета егоїстичного кохання, прагнучи далі — в невимірність нових почуттів. Хіба могла вона навіть подумати про таке? Гадала, що, отямившись від потрясіння, Космоандр стане її вічним супутником, другом, зберігаючи вдячність за відкриття цілого всесвіту. Сталося ж інакше. Кільце замкнулося. І бумеранг, кинутий нею в простір карми, повернувся назад, безжалісно рвучи ниті, які вона так відчайдушно сплітала.
— Космоандре… Я не готова до такого. Мріяла, що ти будеш зі мною, допоможеш відкривати таємниці життя. Ти ж на собі відчув, які можливості одержала наука. Генургія лише розпочинає свої дитячі кроки — і вже такі обрії. А далі?
— Дивна, про що ти мовиш? Хіба я дарма знайомився з вашою кривавою історією? Може, ти, може, всі жителі вашої сфери звикають до того, що діється в світі і вважають це «нормою»? Але я не можу… Жодного дня не хочу втрачати. Мовчки ждати стихійних змін? Скільки? Мільярди літ? Навіщо ж нам розум і мудрість? Хіба не краще невтомно прагнути нових обріїв?
— Це не для мене, — втомлено озвалася Жанна. — Є певна межа сил і можливостей.
— Межа — в безмірності? — здивувався він. — Я відчуваю, що ступив лише крок за стіну таємниці. Ще нічого не знайдено, ваш мудрець Ауробіндо, книги якого я прочитав, прекрасно сказав, що перемога має відбутися тут, на цій багатостраждальній і такій маленькій Землі.
— Ти справді, ще дитя. Емоційно, розумово, фізично. Ти можеш здійснити прорив, про який мрієш, мій любий. А я вже вичерпала силу творчого пошуку. Все, що сталося між нами, спочатку окрилило мене, а потім… спустошило… Я допоможу тобі. І радітиму твоїм успіхам, сама ж лишуся на своїй стежині. Моя праця ще потрібна простим людям, котрі навіть не догадуються про існування безодні можливостей. Одного тільки попрошу в тебе, Космоандре…
— Чого ти бажаєш, Дивна?
— Коли настане час твого торжества, коли крила твої стануть всесильними… не забудь про мене в зоряному вирії, не забудь про Землю…
— Не забуду, кохана!..
КОСМІЧНА ХАЛЕПА КАПІТАНА НЕБРЕХИ
Пожовклий піратський сувій
Готуючи біографічну довідку для «Дитяча енциклопедії» про галактичні звитяги міжзоряного вовка, я прибув до садиби капітана Небрехи, аби вточнити, де він бував, а де не бував. Самі знаєте: в тих анкетах питань доволі, ніби йдеться не про людину, а про новітню та ще й сумнівну гіпотезу. Словом, діло це не на хвилину і навіть не на день. А в мене нема такого відділу кадрів, який зробив би ту роботу. Тому мушу сам.
