Читать «Третій варіант» онлайн - страница 78
Олесь Бердник
Такого підступу від Небрехи не чекав. Знайшов що показувати! Ніби йому й справді нічим похвалитися! Капітан знову заховав рукопис під непробивну броню книжкової фортеці і мимохідь докинув:
— То була б величезна втрата для науки в масштабах Всесвіту, якби свого часу я полінувався прочитати теревені рісмарка Аль-Булька… — І раптом, ніби підслухавши мої численні запитання, продовжив: — Якщо б у тій небезпечній мандрівці не було на борту мого штурмана Азимута, навряд чи мав би честь познайомитися з Вами…
Він виручив мене з радіогалактичної пастки, хоч завше бувало навпаки… Якби не надприродна здібність Азимута спати скільки завгодно і за будь-яких обставин, довелося б мені в найкращому випадку маскуватися під робота, аби вкінець не здичавіти…
Отже, штурман рятував капітана уві сні?
Земні клопоти
Невтомний на розповіді капітан Небреха продовжував:
— Уже другого дня опісля тих мандрів на випотрошену планету двоголових, де підпланетний світ аборигенів завис униз головою, я вивів мого вірного штурмана на трасу сонячного, завше святкового Мережаного, аби він знову призвичаївся до нормального земного тяжіння.
Ідемо собі, і я нишком стежу, як хитає Азимута. Він ступав непевно, ніби ноги мав на шарнірах, які з’єднували не м’язи, а пасові приводи, і сердито бубонів:
— Не збагну, чого ви соромитеся, капітане? Може, вважаєте, що без милиць ніхто не помітить вашого каліцтва? Он які вихиляси виробляєте на своєму протезі — штовхаєтеся лівим бортом, і я вже двічі мало не впав під колеса автомобіля. Візьміть який-небудь патик…
— Це я штовхаюся? У тебе, мій юний друже, відмовив вестибулярний апарат і ти втратив здатність вправно орієнтуватися в просторі. Твої сьогоденні штурманські знання надто сумнівні — невідомо, чи відповідають вони сучасному станові у шкіперському мистецтві…
Обурений Азимут закляк на місці.
То була слушна нагода спокійно посмакувати люлечкою. Я всівся на лаву під суцільним зеленим дахом каштанів, очікуючи, коли штурман прийде до тями.
Нарешті він прогугнявив:
— Невже ви, капітане, зневірилися в моїх природжених здібностях і спишете мене за борт?
Чого тільки не робить з людиною розпач? У запалі Азимут схарактеризував себе так, як я ніколи в житті не наважився б зробити! Та хай йому абищо… Адже ж в усіх інструкціях для космонавігаторів сказано: «Не гарячкуй!»…
М нагадав йому це несхибне правило.
— Спокійно, Азимуте, гальмуй! Давай-но ліпше вийдемо на трасу торованої холодною логікою думки. Зваж на той очевидний факт, що за час наших спільних мандрів ти побував у сивій минувшині і мав честь завітати в далеке майбуття. Тож поміркуй, чи відповідає твій інтелектуальний рівень сучасним знанням? Ти або відсталий анахорет, або ж гігант думки, якого зрозуміють хіба що через століття. Я ж не хочу, аби на мого штурмана дивилися як на малоосвіченого неука чи зарозумілого на гіпотетичних химерах дивака.
Азимут тільки розгублено вибалушив на мене очі.
