Читать «Третій варіант» онлайн - страница 68

А потім з’являвся вчитель, і голос його був, як грім гірського обвалу. Він картав її за убогість уяви, котра воліє все втиснути в тисячолітні форми.

Жанна прокидалася в тривозі, в неспокої, металася в ліжку, відчуваючи, що пережите нею ніколи не стане лише епізодом, що вчитель і його учні ввійшли в її душу, психіку, в найпотаємніші глибини єства міцно, навіки. І вона вже відчувала, що не може не діяти. Ще там, відбуваючи з острова, Жанна підсвідомо готувалася до рішучої акції. Учитель ніби відав про те, бо до причалу ніхто, окрім нього, не прийшов. І вона даремно кидала тривожний погляд на пустельний берег у пошуках знайомої постаті. Стримано подякувала патріархові за рятунок і гостинність, а він, коли. судно відчалило, крикнув одне тільки слово: «Забудьте!»

Вона не відповіла. Крізь сльози вбирала обриси казкової вілли, дерев, барвистих скель. Знала, що тут, на пустельному острові, в ній стався якийсь духовний зрух, досі незбагненний, навіть неуявний. Того зруху позбутися вже неможливо.

На шляху в Папаете вона, ніби мимохіть, цікавилася будовою судна, капітанською рубкою, навігаційними приладами. Удавано наївно розпитувала капітана, як визначаються географічні координати, і той, зачарований небуденною красою жінки, охоче продемонстрував їй своє вміння, простодушно назвавши цифри довготи й широти. Ту інформацію вона запам’ятала міцно й назавжди. І тепер в її свідомості зрів, насичувався подробицями авантюрний план. Жанна знала, що її задум — своєрідне піратство, але нічого не могла з собою подіяти.

Вона зафрахтувала першокласну яхту з надійною командою і повідомила співробітникам клініки, що буде відсутньою два — три місяці. Капітанові назвала координати, надавши йому право обирати найнадійніший і найнебезпечніший шлях. Відпливали з невеликої гавані поблизу Пондишері вночі, під сяйвом урочистої ілюмінації зоряного дивокола. Дихав легкий передсвітанковий легіт, і вітрила яхти тріпотіли окрилено, щасливо, ніби поривалися в заманливі простори океану. Жанна стояла на носі яхти, задумливо поринувши поглядом у небесну глибінь, перебираючи в пам’яті все те, що мала здійснити. Була спокійна, жалю й каяття не відчувала. Знала: дорога, котру обрала тепер, єдина.

Можливість невдачі? Небезпека далекого плавання? Такі страхи не бентежили серця. Вона відчувала лише одне веління: врятувати птаха, котрий борсається в полоні, не розуміючи своєї приреченості. Підготовка проведена ідеально — в неї першокласне судно, два безшумні електрогелікоптери, рятівні шлюпки, надійна команда. Все інше залежатиме від погоди, долі, і ще від її власного уміння розбудити душу, замуровану в темницю інтелектуально-чуттєвого стереотипу. А ще — від її любові. Чи достатньо полум’я її пекучого почуття, щоб розтопити кригу нерозуміння?

За сорок днів яхта «Апсара», подолавши тисячі миль морського шляху, витримавши два шторми, наблизилася до потрібного квадрата в Тихому Океані. Був штиль, води спокійно й урочисто переливалися в мінливих барвах світанку. Острів вирізнявся на обрії зубцями рожевих скель та грядою високих пальм. Над ним поволі пливли хмари.