Читать «Третій варіант» онлайн - страница 62

— Що далі?

— В ембріональних надрах людини дрімають не лише радісні титанічні сили творчості, мислення, любові, натхнення, а й безліч драконів, рептилій, монстрів. Що станеться із світозарними крилами вихованців, якщо в глибинах прокинуться оті потвори? Ви ж не готували дітей до боротьби з ними. Поява таких чудиськ із безодні геномів стане катастрофою. Діти навіть не знатимуть, що з ними станеться. Чуттєві бурі, сексуальні смерчі…

— Не згоден з вами, — на аскетичному обличчі гуру з’явилася холодність. — Від дитячих літ в єстві учнів тривала невпинна сублімація всіх структур і глибин. Дракони не вічні, вони теж прагнуть метаморфозу.

— Невже ви вірите, що за десяток літ можна сублімувати мільйоннолітніх ящерів?

— Метаморфоз гусені в крилатого метелика відбувається за два тижні Хіба це не таке саме чудо?

— Але ж такий метаморфоз заплановано в геномах.

— Чому ви гадаєте, що метаморфоз, про який мрію я, так само не суджене явище? Досі воно блоковане — стихійно чи свідомо — протидіючими силами, а тепер — вільне для здійснення.

— Може… може, — нервово й тривожно вимовила Жанна, її зелені очі мінилися холодними іскрами. — Може, й так. Але я сумніваюся. Здається, вас чекає розчарування, навіть катастрофа. Перепрошую, але я взяла близько до серця долі ваших вихованців, особливо — мого рятівника.

— Ви ще щось хотіли спитати?

— Так… У мене виникла думка. Можливо, вона вас зацікавить.

— Слухаю, мадам.

— Причиною вашого експерименту стала сліпота вашого учня… Космоандра… Розумію, це не зовсім так, що передумова набагато глибша, духовніша, що, зрештою, це один з багатьох шляхів, по яких шукачі прагнуть сягнути таємниці нашої появи в цьому світі, збагнути, хто ми й нащо. Проте, все-таки, ключем до реалізації задуму стало Зародження сліпої дитини. Якщо навіть експеримент матиме блискуче завершення, якщо навіть ваші зоряні птахи полетять в інші сфери, сповнюючи простір радісними вигуками перемоги, я не можу забути отієї безпомічної дитини, не можу позбутися думки: на її горі ви зростили принципово іншу істоту. Ви ніби здійснили прищеплення якогось ментального живця, що став буйно розвиватися і заглушив саме деревце. Прищеплена гілка радіє, буяє, а деревце пригнічене, забуте, забите цим буйним розквітом, але воно ще є, ще живе, як титани з «Теогонії» Гесіода у глибинах тартару. Розумієте?

— Глибоко розумію, мадам. Говоріть, говоріть…

— Ваш задум був благородною спробою здійснити альтернативний шлях саморозкриття, осягнути іншу можливість живого контакту з природою, із стихіями. Це — дивовижно і навіть чудоподібно, якщо відсутні перебільшення. Але чи знаєте ви, що нині сліпородженим можна повертати зір із стопроцентною впевненістю в успіхові? Не якась там нейрохірургічна операція, що не дає гарантії, а генургійний процес реконструкції ембріонального розвитку, котрий з тих чи інших причин був заблокований ще в лоні матері. Отже, вашим учням можна повернути зір, зробити їх повноцінними людьми. Повірте, перед вами — один з кращих фахівців-генургів…