Читать «Третій варіант» онлайн - страница 59

Основний задум: навчити дитя орієнтуватися в часі й просторі, аби воно не було безпомічним. Ми мали справу з «неповноцінними» істотами, із сліпими, отже, потрібна особлива методика. Який шлях обрали?

Кожна дитина мала свого наставника. Я вчив сина мільйонера, дав йому ім’я Зорептах, а ще — Космоандр, маючи на увазі, що він згодом стане людиною не лише нашої планети, а й позавимірних глибин інших сфер. Вихідна антропологічна основа така: людина — безмежно складне й глибинне зерно вітальності, чутливості, усвідомлення, саморозкриття, одухотворення. Меж для саморозвитку нема.

Цікаво, яку інформацію вкладали ми у свідомість дітей? Яку мету ставили? Адже без доцільності, без мети істота стане нікчемним споживачем життєвої енергії. Виходячи із кредо про багатомірність людського зерна, я мав намір дати вихід новій, незасміченій парості в оригінальне самоусвідомлення, в принципово новий інтелектуальний, чуттєвий, духовний, психічний світ. Міфічний світ. Тільки не поспішайте з осудом. Міфічний не означає — забобонний, марновірний, містичний. Адже в математиці, в алгебрі ми використовуємо систему символічних знаків. Це теж своєрідна міфологія, образи якої оператор розшифровує. Те ж саме й у нашому методі виховання: основні міфологічні образи є символами багатомірної реальності, що не розшифровується в термінах тривіальної повсякденності. Хіба, наприклад, поняття краси можна вичерпати якимось ступенем гармонізації чи творчості? Воно має невичерпний імпульс. Те ж саме й з— почуттям любові: вона всеосяжна. Радість також не має жодних обмежень. Я мовлю про глибинні міфообрази-символи. Творячи легенду про те, що дітей передав на виховання учителям Зоряний Птах, ми ані краплі не містифікували їх. Адже цей міф об’єднує безліч щаблів поглиблення й розкриття: батьки, які народили їх, були тими птахами, що відкрили шлях у світ, що згодилися на їхнє проживання в Гнізді Радості. Чому Гніздо Радості? Тому що група наставників повністю усувала патологічні комплекси песимізму, відчаю неповноцінності, самотності. Плекався всебічний, всеосяжний пломінь стихійної радості. На чому він ґрунтувався? На вічному польоті до саморозкриття творчих потенцій особи.

Наш план: якщо пощастить пробитися до нових джерел самоусвідомлення й сформувати пластичне, динамічне тіло навіть з «неповноцінних» дітей, тоді ми відкриємо двері бажаючим до радісного, осмисленого буття, де всі попередні блукання та проблеми одпадуть, як сухе листя восени…

Як практично протікав кожен день?

Щоранками ми стрічали схід сонця, незалежно від того, видно його, чи хмари вкривають небосхил. З дітлахами вітали цю мить радісними танцями й грою, хай навіть просто стихійним, щасливим втішанням вільністю, простором, вітром, хвилею океану. Поступово в психіці, в тілі, в механізмах біоритму вироблялася тотожність появи світла й радості, до того ж — не видимого диску сонця, яке звикли бачити зрячі, а незримої вібрації, до якої дуже чутливі птахи, звірі, комахи. Ми плекали в дітях чутливість, поєднану з тонким логічним вихованням. Вводячи їх у світ слова, ми з самого початку виробили суворо обумовлений словниковий фонд, що відсікав мізерію віків, усі визначення нікчемності, агресивності, занепаду, суму, ворожості, заздрості, зради. Вихованці засвоювали багатомірність понять. Наприклад, танцюючи на березі океану при появі світила, промовлялося слово: «сонце». Сам танець також називався «танець-сонце». Радісний крик чайок на світанку теж ототожнювався з появою сонця. Спокійний стан зосередження й задуми, до якого ми привчили дітей змалку, асоціювався з променистою, радісною дією полум’яного центру життя.