Читать «Третій варіант» онлайн - страница 44

Першими покорителями повітряних просторів були спортсмени-стрибуни. Вони встановили ту межу, до якої людина здатна піднятися вгору без літальних апаратів. Виявилося, що «злетіти» людина може більш як на два метри, а протриматися в повітрі — всього кілька секунд.

Першими покорителями океанічних глибин були пірнальники. Вони теж встановили межу занурення людини в океан і час, протягом якого вона може там пробути. Їх результати солідніші: пірнути людина може метрів на двадцять, і зрідка навіть на тридцять, а пробути під водою — хвилин зо дві.

Та хоч як гордо звучать ці результати у спортивних хроніках, люди давно зрозуміли, що такими примітивними засобами ні повітря, ні океан не підкорити, що ці стихії можуть стати підвладними лише людині, озброєній особливими апаратами. І люди почали мріяти про крила, щоб завоювати повітряні простори, і про водолазні костюми, щоб проникнути в глиб океану.

Нині повітряні простори вже підкорені. Але цього не можна сказати про глибини океану. Повітроплавці випередили підводників. А колись, на світанку людської культури, підводники йшли попереду.

За легендою, першим дослідником підводного світу був знаменитий полководець стародавніх часів Олександр Македонський. На прохання свого вчителя Аристотеля він нібито опускався на дно в особливому прозорому дзвоні, щоб спостерігати за життям риб. Та ж легенда запевняє, що Олександрові Македонському пощастило побачити потвору, яка цілих три дні пливла повз нього і ніяк не могла проплисти — такою вона була великою! І нехай творці легенди трохи перебільшили; але хіба не свідчить ця вигадка, що навіть у сиву давнину люди сподівалися зустріти в підводному царстві фантастичних істот!

Чимало людей спускалось під воду і після Олександра Македонського. Та розгорнутий наступ на океанічні глибини почався зовсім недавно — лише кілька десятиріч тому.

Якщо уявити собі океан розрізаним від поверхні до дна, то його можна порівняти зі склянкою густого чорного кофе, на поверхні якого плаває тонка молочна плівка. Вона символічно зображатиме так звану зону фотосинтезу, тобто верхній, освітлений сонячним промінням і населений зеленими водоростями горизонт океану, а кофе — решту океану, його темну частину. Зона світла кінчається на глибині ста п’ятдесяти — двохсот метрів, а максимальна глибина океану досягає майже одинадцяти тисяч метрів.

Проникати в зону світла люди навчились і на підводних човнах, і в металевих скафандрах, і навіть у легких водолазних костюмах. Однак уся темна частина океану до останнього часу залишалася неприступною для людини, яка вміла опускати на великі глибини різні прилади і добувати з дна різних тварин, колонки ґрунту. Та цього було недосить: люди мріяли самі побувати в океанічних пучинах. Це довго не вдавалося тому, що на великих глибинах тиск води у сотні разів більший за тиск повітря на поверхні суші і може, як шкаралупку, розчавити сталевий корпус корабля.

Уперше люди спустилися в океан на кілометрову глибину лише в 1934 році. Це зробив в особливій кулі (батисфері) американський біолог Вільям Біб. Значення цього подвигу для науки важко переоцінити, але вже тоді вчені зрозуміли, що батисфера — нерухома металева куля, що висить на тросі — саме через свою нерухомість не дуже зручна для абісалогічних досліджень. Думка вчених і конструкторів почала працювати над створенням батискафа — саморушного глибоководного корабля.