Читать «Третій варіант» онлайн - страница 42

От коли б на «Діані» був у той час бодай один учений чи людина, яка, хоч трохи, тямила б у біології! Якими цінними відомостями збагатилася б тоді наука! На жаль, проблеми океанології не цікавили ні капітана Джонсона, ні його відважних супутників-таїтян. Вони розпиляли й розітнули тушу потвори на шматки і все це кинули за борт, радіючи, що помстилися за свою біду.

Коли я вислухав матросів, мені, звичайно, передусім згадалася величезна меч-риба з властивими їй приступами люті; я майже не сумнівався, що саме вона напала на шлюпку і шхуну. Але меч-риба має дуже характерне забарвлення, зв’язане з її способом життя: спина в неї блакитна, з червонястим відтінком, а черево синяве; меч-риба завжди тримається біля поверхні океану, і така розцвітка має маскувальне значення. Проте і таїтяни, і капітан в один голос твердили, що чудовисько, яке напало на них, було темне, майже чорне, а верхня і нижня дзьобоподібні щелепи мали однакову довжину, тоді як у меч-риби верхня щелепа значно довша за нижню; саме вона й утворює меч. Таїтяни казали також, що меч-риба їм добре відома, а такого страховиська вони ніколи раніше не бачили і навіть не чули про нього від старих людей.

Ця розповідь і примусила мене стрімголов кинутися в шлюпку і поспішно зануритися в глибину.

Однак далі ми поводилися дуже обережно. Насамперед ми оглянули все навкруги і переконалися, що матроси не помилилися: ніс «Діани» міцно сидів на блідо-рожевому кораловому рифі, а корма зависала над темно-зеленою безоднею. Про те, щоб досягти її дна, нічого було й мріяти. Лишалося сподіватись, що хоч якась частина тулуба невідомого чудовиська застряла серед гілочок коралів на доступній для нас глибині. Спохвату ми не взяли з собою підводних рушниць, і все наше озброєння складалося лише з коротких ножів.

В легкому водолазному костюмі — аквалангу можна пробути під водою понад півгодини. Нам пощастило: хвилин за десять на порівняно невеликій глибині ми знайшли обрубаний хвіст потвори. Потім ми занурювалися ще багато разів; цим капітан Джонсон, який вважав, що ми займаємося дурницями, був дуже незадоволений. Ми рискували, досягаючи глибини, де вже можливе «сп’яніння морем»: воно кличе поринути ще далі, в таємничу пучину, звідки вже ніколи не вибратись. І все-таки нічого, крім хвоста, ми не знайшли.

Вже пізніше, коли «Чайка», взявши на борт екіпаж «Діани», прямувала до Таїті, ми з Румянцевим старанно познайомилися з нашим єдиним трофеєм. Деталі цього дослідження можуть зацікавити тільки спеціаліста, і я на них не зупинятимусь. Скажу відразу про головне.

В хвостовому плавці невідомого чудовиська скелет загинався в нижню лопать. Нас з Румянцевим це відкриття так вразило, що деякий час ми від здивування не могли вимовити й слова. Справа в тому, що така будова хвоста властива для іхтіозаврів. І я розповів Румянцеву про свої здогади й припущення.