Читать «Третій варіант» онлайн - страница 25
Олесь Бердник
Кожен його рвачкий і радісний рух збурював у кімнаті невидимі хмари смертоносного пилу. А по кутках як і вчора коливалося сіре тендитне запорошене павутиння, ворушачи своїми сірими волохатими пасмами, що в них не водяться навіть і павуки.
— Доброго здоров’я… Доброго здоров’я.
В ПОГОНІ ЗА ІХТІОЗАВРАМИ
Двоє і третій або
перша зустріч
ІСТОРІЯ, яку я збираюсь розповісти, почалася майже двадцять років тому.
Закінчивши роботу на Чукотці, ми вдвох з товаришем поверталися в Петропавловськ на Камчатці — на основну базу нашої фізико-географічної експедиції. Влаштувалися на невеличкому буксирному катері, що його переганяли на Камчатку.
Вийшовши з бухти Емми в Провідєнському фіорді, де розташовані селище і порт Провідєніє, ми зайшли на Пловер за дозволом вийти в море. Був серпень, але на Чукотці літо таке, що рідко коли можна ходити без тілогрійки чи теплого пальта. З Берінгового моря дув холодний вітер, мрячив дрібний неприємний дощ. Та ми не залишали палуби. Над фіордом ширяли великі полярні чайки, на невисоких хвилях погойдувалися кайри, такі жирні, що не могли навіть злетіти й тікали від катерів по воді, швидко-швидко змахуючи маленькими крильцями. Однак дивилися ми не на чайок і кайр, а на стадо зубастих китів-кашалотів, які саме ввійшли до фіорду. Вони плавали метрів за п’ятдесят від катера, — мені ще ніколи не доводилося бачити їх так близько, — і ми добре розгледіли цих могутніх чорних звірів з тупими, наче обрубаними мордами.
Потім ми вийшли в море. З погодою нам не пощастило. Не те, щоб дуже штормило, але навколо було похмуро, часто мжичило, а мертвий зиб, немилосердно розгойдуючи буксир, просто виснажував.
Несподівано привітно зустрів нас Тихий океан. Сонце розігнало хмари, тільки-но пройшли ми південну межу Берінгового моря — невидиму умовну лінію від Командорських островів до Камчатки.
Майже відразу з’явилися перед нами нові мешканці моря, і мабуть, найгрізніші — велетенські дельфіни-касатки. Їх гострі спинні плавці, наче перископи підводних човнів, з’являлися з води то попереду, то позаду буксира. Коли касатки пливли майже на поверхні, перед чорним загнутим до хвоста плавцем скипав білий бурунчик. Касатки зовсім не боялися нашого буксира. Іноді вони підпливали впритул до борту, ніби дратуючи нас і пропонуючи ними полюбуватися. І ми любувалися, хоч якось і дивно говорити це, коли йдеться про тварин, які здобули у моряків усього світу славу страшних убивць.
— Біля Командорських островів завжди багато касаток, — сказав капітан нашого буксира. — На островах є лежбища тюленів та котиків — дорогоцінних, майже винищених хутрових звірів, і касатки нападають на них, коли ті спускаються з берега у воду.
Але касатки нападають не тільки на котиків і порівняно смирних тюленів, а й на моржів, озброєних міцними іклами, і навіть на великих, але зовсім беззахисних беззубих китів. Зграєю кидаються касатки на цих морських велетнів, вгризаються в них, віддирають від тіла шматки м’яса, а кит, який звик їсти лише дрібних рачків, нічого не може вдіяти — навіть утекти, бо касатки прекрасно плавають і здатні розвивати величезну швидкість.
