Читать «Третій варіант» онлайн - страница 24

Миколка вирішив узяти до уваги лікареву науку й спробувати йти за його порадами.

— Лишилися ще одні бактерії, — провадив далі лікар. — Чи бачиш ти он тих, схожих на туберкульозні палички, хоч вони, правда, й менші.

— Бачу.

— Це — палички інфлюенци. Вони так само, як і коки, бактерії дуже розповсюджені. Вони збурюють нежить, кашель, головний біль — одне слово, те, що кожен добре знає.

— У мене ніколи не боліла голова, — збрехав Миколка. Але зразу ж признався. — Ні, ні. Я забув. Я нещодавно хорів так, а тепер Ванька чхає, кашляє, плюється.

— Та я ж його оглядав. У нього інфлюенца, — потвердив лікар.

— А звідки зібралася вся ця компанія? — непорозуміло спитав Миколка.

— З легенів, з рота, з носа, а потім, через кашель, у повітря.

— Невже таки в кожній людині живуть ці бактерії?

— Ні, не в кожній, але дуже часто навіть у здорової людини можна знайти й палички інфлюенци в носі та в глотці, і диплококів, і коків, а іноді, як бачиш, і черевнотифозні палички. Всі вони живуть спокійно, не чіпаючи людину, поки організм сильний, не виснажений, але щойно застудишся, або перевтомишся, чи сп’янієш, чи ще з чого послабнеш, — тоді держись.

— Але…

Куля раптом осіла нижче й напоролася на товстий вовняний стовбур. Не встигли наші приятелі відступити, як сталася якась велика неприємність.

Миколка спочатку не помітив нічого, йому тільки було важко дихати; він почув, як лікар пронизливо крикнув:

— Ой!

— Ой? Що ой? — запитав Миколка.

Але лікар відповісти не встиг…

Лікар відповісти не встиг тому, що…

Миколка прокинувся.

Дихати йому важко було, бо на лице собі він наложив подушку й не міг ніяк випростатися з її обіймів.

Здивований Вано Сванідзе стояв біля ліжка непорозуміло дивився на такого здорового хлопця… Такого здорового хлопця, що крізь сон може кричати:

— Ой!

— Доброго ранку, — сказав глузливо Вано. — Якби це був не твій вихідний день, то ти проспав би свою роботу години на три… Уставай, уставай.

Миколка непорозуміло кліпав сонними очима, дуже нагадуючи цим підсліпуватого доктора Скальпеля, що з ним він уві сні промандрував цілу ніч. Погляд його впав на дві товстенні книжки, що валялися долі біля ліжка, на ввесь розгардіяш, що панував у хаті, на примус, що пирхав під чайником у куточку, на розкидане Ванове ліжко і на барвисте павутиння, що заснувало горішні кутки кімнати… Миколка, звичайно, був дуже радий із того, що всі ці пригоди так неждано обернулися для нього на сон, що про нього, крім доктора Скальпеля, він зразу порішив — нікому не розказувати.

— Уставай, уставай! — торсав його Вано. — Доброго ранку, — повторив він іще раз. — Пора збиратися на збори оздоровної бригади. Ну-ну!.. Доброго ранку.

— Доброго здоров’я, — поправив його сміючись Миколка…. — Доброго здоров’я, кажу… — І зіскочив з ліжка, щоб проробити свою звичайну вранішню порцію наснажальної гімнастики.