Читать «Третій варіант» онлайн - страница 21

— Ну, а хіба вона так близько? — спитав розчаровано лікар. — Я хотів іще дещо розповісти…

Миколка мовчки показав униз, і його товариш моментально напружився:

— О!.. Ця ще більша. Ну, і що ти, батеньку мій, думаєш робити?..

— Я думаю учинити повітряний переліт, — запропонував Миколка. — В мене завжди був потяг до авіяції. Мене, знаєте, продражнили літуном за те, що я з фабзавуча при вагоннім заводі перейшов до електротехнічного…

Жарт у Миколки вийшов невдалий. Лікар, звичайно, не засміявся, а сам він посміхнувся хіба лише крайком губи.

Приятелі добралися до самого верховіття й стали розгойдувати його. Навколо їжився безконечний ліс, увінчаний роздвоєними вершинами. Амеба щойно приготувалася захопити апетитну лікареву ніжку, як раптом усі чотири ноги, майнувши п’ятами, щезли кудись, куди саме невідомо, але амеба перестала їх відчувати.

Нове «дерево», що на нього перелетіли без усякої ризики наші друзі, було ще вище й красувалося чудесною повнявою верховинкою, що на ній вони й розсілися не без комфорту.

Унизу простяглася вовняна ковдра, як поле безмежне, — безкраїм простором. Картина була навіть трохи поетична й на підсліпуватого доктора Скальпеля навіяла сльозистий настрій. Ще момент, і він став би говорити віршами. Та неприємности такої не сталося, бо Миколка звернув його увагу на прозаїчнішу справу.

— А чому, докторе, стало менше пороху? — спитав він, солодко позіхаючи.

— Я думаю, татку мій, що Вано Сванідзе ліг собі спати… А я тоже хочу… Адже в брудній кімнаті досить зробити хоч невеликий рух, щоб збурити цілі хмари пилу.

— Вано ліг спати. А чи не піти й нам до ліжка, — запропонував Миколка.

Лікар нічого проти не мав, і незабаром обидва мандрівники, загорнувшися в вовняні волокнини, що відгалужувалися від великого стовбура, мирно спали. Ліжок, на жаль, не було, а тому й скрипіти під ними було нічому.

___________

Якоюсь довгою ниткою тяглася звоєна біляста гадючка й упивалася просто в шлунок. Виходило вражіння, що дуже хочеться їсти.

Микола нізащо не прокинувся був би так рано, якби… якби він не відчував навіть уві сні всієї незвичайности свого становища. Та й він напередодні зобов’язався сам перед собою прокинутися до того моменту, коли звичайно прокидався Вано Сванідзе. Для цього були в нього поважні мотиви.

Адже лікар сказав учора, що найменший рух збурює в хаті хмари куряви, цілу веремію, від якої наші мандрівники раз уже мало не зазнали лиха. А що ж станеться, коли Вано своїм ранішнім звичаєм прокинеться, а він прокидався щоранку, така в нього була звичка, коли Вано прокинеться й почне вправлятися гімнастикою, що станеться тоді?

— Дядю Ваню… Ваню дядю, доктор, доктор, квітику мій, — будив Миколка лікаря й сам дивувався з своїх незвичайних досі, ніжних слів…

— Ну, мікроб, бациля, бактерія, — потягся той, мало не випавши зі свого нескрипучого ложа. — Що таке? Хто захорів? На заводі нещастя?

Лікар не міг зорієнтуватися в оточенні:

— Дайте мені стетоскоп, дайте мені халат. Я, може, не швидко повернуся… І спокій дайте мені… — Лікар прокидатися не хотів.