Читать «Третій варіант» онлайн - страница 10
Олесь Бердник
— Ви повірите — задор бере, — кортить поїхати поглянути. А що якби з вами поїхати? Га? Що ви на це скажете? А?
І професор Горський, що вмів володіти собою, як заправський актор (звичка від лекцій і банкетів), зачарований простотою й привітністю, розгублено й збивчасто пробурмотів:
— Що ж, я прошу… звичайно, радий… надзвичайно…
Нарком примружив очі й просто рукою поскріб тім’я…
— Хороше діло — помріяти! Ну, нічого! — В наркома погасли в чоловічках іскорки. — На весні думаєте рушати? Ви були там — о, це добре! А от цікаво — мабуть, колосальна штукенція? А? Приблизно?
О, це інша справа! Ну, яка може бути цікавіша для професора розмова, як не про аероліт? І вчений, повний гордощів, поважно промовив:
— Це колосальний аероліт, перший у світі. Щодо розміру, він має приблизно з півсотні мільйонів тонн.
Нарком уражено подивився на професора й захоплено повторив:
— Пів-сотні мільйо-нів тонн!.. Ну, професоре, та коли по вашому вийде, що він складатиметься з самої залізної руди, то нам доведеться там завод металюрґійний будувати. — І нарком весело пожартував: — Непередбачений внесок в індустрію нашої країни! Ну що ж, — хай щастить вам! Вісім тисяч не шкода, але, — нарком хитро усміхнувся, — скажіть Академії, що це аванс з майбутньої дотації. Добре?
Професорові Горському не вірилося, що сьогодні кінець турботам і біганині. Він підвівся й шанобливо вклонився, прощаючись з худенькою заклопотаною людиною. Нарком простяг руку.
— Бажаю успіху. Хай щастить! Маєте прихильника й ретельного спостерігача вашої роботи. Щасливо!
ДОБРОГО ЗДОРОВ'Я
Доктор Скальпель великий фантазер:
— Сонце золотим павучком снує з годину над землею своє проміння — кого живлячи, а кого й умертвляючи. Чистота вітає його, золотого павучка — сонце бо збурює пил. Якщо сонце купається в чистім повітрі, в свіжій воді — це називають здоров’ям. Драстуйте… Доброго здоров’я…
Доктор Скальпель говорить далі: що сонце павук.
— А кому, яким чистулям, не сподобається тендитне запорошене павутиння, що де-не-де само злегенька снується по кутках цієї кімнати? Сірі волохаті пасма, мертві пасма, немов ховають у собі якісь тайнощі. Там бо не водяться навіть і павуки.
Так доктор Скальпель намагається іронізувати. А помітивши прийшлий болящий люд, спохвачується й ще раз повторює:
— Доброго здоров’я, доброго здоров’я.
До цієї кімнати сонце зазирає зрідка — просто бо вікна стіна.
Шарварок варварський на столі, а по кутках розгардіяш і безладнява. На одному ліжку жужмом: одежа, книжки й сам Миколка Данильченко — теж фантазер: куди руки, куди ноги, голову — зовсім безсилий і виснажений.
З електролямпи сиплеться — сіється сухе немигтюче разливе світло.
А на такому ж ліжку насупроти — другий фабзавучник Вано Сванідзе обложився книжками, забивши рота халвою з хлібом, метляє ногами й нескладно-добродушно потішається над товаришем:
— Лежиш? А? Лежиш? Як це називається — анатомія чи фізіологія? Ти поспати любиш. По-мойому — ти спочатку вивчив би санмінімум…
