Читать «Третій варіант» онлайн - страница 12

— Та то — ще хтозна! — одрубав хлоп’як і, міцно взявши під пахву «мудрацьку» книгу, порішив собі — на зло Скальпелеві: підручника прожувати й довести, що й фабзайчата не ликом шиті! От!..

Трудно довелося Миколці. Хоч і глузував з нього товариш і друг Вано Сванідзе, — він хоробро боровся з «диявольською книжищею», як він назвав з першої ж сторінки книгу-безголов’я.

Він за перші ж два дні роботи навіть змарнів і схуд, як після затяжної хороби.

На третій день зайшов увечері лікар і дуже здивувався… Сторінок із сорок, найтрудніших початкових сторінок, Миколка проковтнув без усякої сторонньої допомоги…

— Та ви, татку мій, — сказав лікар, — виходить, не вжарт зацікавилися «людиною»…

— Добрий жарт, — пробурчав Миколка, — я навіть сновижу всякими там кишками, м’язиками й тельбухами… Ви знаєте, вчора мені так видавалося, немов з мене самого злупили шкуру, щоб подивитися, що там таке…

— Та ну, татку мій?.. Ну?..

Доктор заінтересувався цікавим упертягою. Оглянувши Вано, що був трохи занедужав, він просидів із хлопцем допізна, пояснюючи йому трудні місця.

— Людський організм, батечку мій, це тобі… знаєш… структура…

— Да…

Лікар був дуже підсліпуватий, а тому й дуже добродушний… Він частенько став зазирати до хлопців, дуже з ними подружившися. Спочатку Миколці лікарева допомога не дуже подобалася, бо він хотів «сам дійти» кінця анатомії. Та лікар крім «людини» знав іще багато всяких інтересних речей і вмів просто й цікаво про все розповідати.

Найбільше зацікавився Миколка світом найдрібніших невидимих людських ворогів і друзів — мікробами, бактеріями, бацилами.

А доктор Скальпель — фахівець-бактеріолог; і Миколка завжди тепер вільної хвилини тирчав у нього в лябораторії біля мікроскопа, кінчаючи тимчасом і свої «розрахунки» з анатомією.

Миколка вже був узявся й до фізіології — це для нього була ще складніша наука, — як лікар десь зник, зник…

Микола ждав його й удома, ходив і до амбуляторії — дізнався: виїхав доктор Скальпель на якийсь з’їзд.

Отже довелося другу половину книжки брати самотужки. Миколка просто млів од тої каші, що заварилася в нього в толові, від трудної роботи — він таки не міг усього як слід засвоїти.

— Ех… якби Скальпель…

Але треба звикати до всього доходити самотужки.

— Треба так треба!

Одного разу розгніваний Вано Сванідзе покинув Миколку, стомленого, на ліжку. Миколка рішуче відмовився піти до театру, бо його внівець зморила анахтемська книжища і він метався по ліжку, намагаючися заснути. Творилася дивна штука — Миколка виразно відчував, як він засипає. Такого не бувало з ним ніколи.

Зачулося йому, що грюкнули вихідні двері. Забрязкотіло в передпокої відро. І чийсь сердитий, дуже знайомий, голос пробурмотів:

— А, диявол, порозкидали тут цеберки на дорозі…

Крізь міцний сон Миколка зрозумів, що це ніхто інший, як Скальпель.

Коли ж він устиг повернутися? Скальпель? Дивно.

А заводський лікар ніяк не міг вибратися з передпокою, намацуючи дорогу. Як ми вже говорили — він був дуже добродушний, а тому дуже недобачав. Він навіть удень спотикався мало не на рівному місці й валяв геть усякі речі, що лежали від нього таки далеченько… Миколка збагнув це все крізь сон, але прокидатися не хотілося — дуже вже добре пригріла його тепла постіль.