Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 5

— Та ось… Непокоїть мене чогось. Підняти не можу. — Він із помітним зусиллям намагався підняти руку, але вона висіла, як мотузка. Напівзігнуті набряклі пальці були мертвотно-білі і нерухомі.

Лікар, сердито сопучи, повернувся спиною до мексіканця і знову підняв порожні терези до рівня очей. Минула хвилина гнітючої мовчанки.

— А гроші в тебе є? — запитав він своїм звичним рипучим голосом.

— Так. Гроші є, — відповів мексіканець упевнено.

Лікар підійшов до Сайласа і розтулив перед його обличчям обидві долоні. Негр кивнув, зрозумівши:

— Так, господарю.

Він сховав ножа за пояс, витер стіл ганчіркою і розстелив чисту скатертину. Потім дістав великий таз і налив туди води із старого глиняного глека. Лікар зняв сурдут, засукав рукава і занурив у воду руки. Лише тоді він буркнув собі під носа, проте досить голосно, щоб його почув незнайомець:

— Скинь одяг!

Крафт довго й зосереджено полоскав руки, ніби спеціально для того, щоб вивірити терпеливість пацієнта. Він знав, що «скинути одяг» для його гостя означає всього лише витягти голову із прорізу, зробленого посередині короткого шерстяного сарапе. Під ним, звичайно, могла бути сорочка. Але її могло й не бути…

Лікар обернувся лише тоді, коли досуха витер руки. Мексіканець стояв до пояса голий. Його тіло було зовсім біле. Чорніли, як обвуглені, тільки голова і руки…

Маленький лікар глянув на негра і показав на своє око. Раб кинувся до підсвічника і став присвічувати господареві.

— Ну, поглянемо… — почав було говорити лікар, але одразу ж змовк. Рука була зовсім холодна, нежива.

Трохи вище ліктя Крафт розв'язав зашкарублу від запеченої крові хустину. На підлогу впало кілька зморщених, почорнілих листків. Рану було обкладено павутиною. Лікар оглядав руку свого пацієнта з професійною цікавістю.

«Так… кулева рана. Прямо в кістку. Дивно, ні запалення, ні. крові… Індіяни спритно з цим справляються! Е-е-е… Так, тут уже нічого не вдієш — руки немає!»

— Де це тебе?

— Це? — перепитав мексіканець таким тоном, наче не надавав особливого значення своєму пораненню, і відповів: — Це так…

Лікар зрозумів: мексіканець більш нічого не скаже. Ще раз обмацав руку і глянув пильно на свого пацієнта.

— Треба відрізати, — сказав він. — Інакше смерть.

Мексіканець мовчав.

Він лише зблід, і його обличчя стало сірого, землистого кольору.

Лікар чомусь спалахнув:

— Та що тут і різати? На ниточці тримається…

— Так… — сказав мексіканець, — отже, різати. А я… я думав… — і, не доказавши, хитнув головою.

— Раніше треба було думати. Ну, скидай чоботи і вилазь на стіл. Ляжеш на спину.

Лікар дістав із шафки валізку і з дзенькотом висипав із неї все на широку лаву. Це були металеві інструменти — пилка, ножі, гачки, ножиці. Негр одразу ж кинувся їх витирати тією самою ганчіркою, якою щойно стер із столу.

— Ну, чого стоїш?

— А чоботи навіщо скидати?.. — перепитав мексіканець підозріливо.

Лікар махнув рукою. Він присунув крісло.

— Гаразд. Клади ноги сюди. Та гляди, обережно, щоб не порвав острогами скатерку.