Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 21

— Дурниця, Стіве. Заспокойтеся… — сказав трохи глумливо Мисливець. — Це чорнопикий Син Грому вітає моїх дикунів. — І пояснив: — За півгодини Крафт буде у вас.

З грюком розчинилися двері, і, пригинаючись, щоб не зачепити головою об одвірок, до кабінету вбіг величезний чолов'яга в чорному сурдуті. Його забрезкле обличчя з обвислими старечими щоками було розгублене, жовті нездорові очі вилізли з орбіт. Він важко дихав.

— Усе гаразд, Хьюстоне, не турбуйтеся. Це наші, — сказав дон Естебан, ховаючи пістолет за пояс, — а це Джон Гюнтер — Мисливець. Ви, здається, знайомі з генералом, правда ж, Джоне?

Мисливець встав. Смуги, намальовані на його щоках, витяглися дугою. Він усміхався. Велетень приголомшено розглядав «індіанського вождя». Потім змахнув довжелецькими руками і ляснув себе по ногах:

— Щоб я згорів, коли це не старий пройдисвіт Джон! Знову в своєму чудовому вбранні, і знову на старому, доброму ділі! Таж ти, певне, вже став мільйонером! Ну, як ідуть справи?

Вони обмінялися потиском рук, обнялись і поплескали один одного по спині.

— Та які тепер справи… — зітхнув невдоволено Мисливець. — Ото в Луїзіані ми з ванн дійсно робили справи… Пам'ятаєте, одного разу я виставив три тисячі воїнів проти французького форту Пале? Еге ж… Славний то був час! Я тоді непогано заробив! А тепер, ви не повірите, одержую п'ять-десять старих рушниць на місяць та сотню-другу залізних наконечників для стріл… Скажіть, що можна заробити на такому мотлоху?..

— А ви навіть цього не можете виправдати! — перебив його дон Естебан. — Стривайте! — додав він владно. — Дайте сказати мені, якщо ви вже перший заговорили про справи.

Збентежені раптовою, різкістю, обидва гості здивовано зиркнули на господаря дому. Розмальоване обличчя Мисливця з одвислою від подиву щелепою втратило вираз лютості. Воно здавалося маскою клоуна.

Низько похиливши голову, дон Естебан заходив по кабінету. Він говорив тихо, але це був голос людини, яка не звикла до заперечень.

— Ми, звичайно, ніколи не розраховували на те, Джоне, що ви будете працювати на нас задарма. За кожну рушницю, і за кожну унцію пороху, і за кожен залізний наконечник до стріл ви одержуєте від ваших дикунів немало золота й цінних шкур. Це ваша справа. Та і рушниці, і порох, і залізні наконечники ви одержуєте від нас безкоштовно. І ось я хочу вас запитати, чи не думаєте, бува, ви, ніби ми постачаємо зброєю дикунів, щоб вони мирно полювали на буйволів і стріляли куропаток?

Джон Гюнтер отямився, його розмальоване обличчя, як і раніше, нічого не виражало, але голос затремтів від образи:

— Знову ви згадуєте цю дурноверху затію Едвардса! Зрозумійте ж нарешті: ми живемо в тисяча вісімсот тридцять четвертому році. Ось-ось почнеться відкрита битва за Техас із мексіканськими регулярними військами. Президент Мексіки Санта-Анна, за якого ми всі голосували, відкрито виступає проти колоністів Техасу… Скажіть нам чесно, Джоне, чи можемо ми сьогодні твердо сподіватися на підтримку диких індіянських племен на випадок серйозної сутички з мексіканськими військами?