Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 138

Скажи, що Рікардо Агірре загинув за Мексіку…

Капралові очі були каламутні від сліз. Він кинувся до Рікардо, наче для того, щоб обняти його, але зупинився і виструнчився.

— Слухаю… мій капітане! — сказав він тихо, так, щоб його міг почути лише Рікардо.

— За мною! — гукнув Рікардо. Йому підвели Хуанового коня, і він вискочив у сідло. — Помстимося за Рікардо Агірре, за Техас, за Мексіку! Вперед, мучачос! Головне — не зупинятися! Ніколи не зупинятися!

ЕПІЛОГ

Величезна, добре озброєна армія Сполучених Штатів увірвалася в Мексіку з суші і з моря. Проти загарбників билися не лише мексіканські солдати — скрізь в окупованих містах і селищах стихійно збиралися загони народних месників, які нещадно розправлялися з ворогом. В помсті озлоблені американці без розбору розстрілювали мирних жителів, палили, плюндрували райони, рівні половині Європи.

Війна була жорстока, кровопролитна і затяжніша, ніж передбачали американці. Вона тривала два роки, з 1846 по 1848 рік. Але мексіканському урядові власний озброєний народ був страшніший, ніж американці. В будь-який момент могла спалахнути революція…

Уряд Сполучених Штатів з радістю погодився укласти мир. Договір про мир починався словами: «В ім'я дружби, справедливості і взаєморозуміння. Іменем всемогутнього бога…» А далі говорилося про те, що майже половина Мексіки повинна відійти до Сполучених Штатів Америки.

Тільки одна людина Мексіки могла підписати такий договір без вагань і докорів сумління.

Такою людиною був генерал Санта-Анна.

Під час війни він повернувся із заслання і вп'яте став президентом Мексіки.

Отже, війна скінчилася. Сполученим Штатам відійшли неозорі і багатющі землі Техасу й Каліфорнії. На цій землі зосталися сотні тисяч мексіканців. Серед них опинилась і Чікіта.

Дівчина залишилася в невеличкому техаському селищі, щоб доглядати свого пораненого друга Хосе. Як тільки туди прийшли американці, молодий негр знову став рабом. Чікіта розуміла, яка страшна доля судилася її другові.

— Стійте! — крикнула вона бородатому шерифові, коли той збирався надягти на Хосе залізний ошийник із довгим ланцюгом. — Це… мій наречений!

— Та ну? — зрадів шериф. Молоді одружені раби були в ціні — вони рідко коли втікали. — Власне кажучи, ти теж кольорова… Ходімо! Священик вас миттю звінчає!

Того ж дня він продав молоду пару на плантацію бавовника. Так Чікіта стала рабинею.

Їхні діти народилися рабами. Плантатор був задоволений: діти його рабів від самого народження ставали його власністю. Корисливий господар міркував так: «Маленькі раби підростуть і стануть сильними. Тоді я їх продам або заставлю переорати і засіяти бавовником Ірландську Долину». Так звалася ділянка землі, яку плантатор придбав майже дурно кілька років тому. Це була непогана земля, але ніхто не погоджувався її обробляти. Люди боялися цього місця. Під час війни американці розстріляли там цілий полк ірландців, які відмовилися воювати проти Мексіки. Казали, що коли настає новий місяць, в Ірландській Долині чутно тупіт копит, вигуки вершників: «Віва Ірландія! Віва Мехіко!»