Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 132

Безперервні і несподівані удари, яких завдавали мексіканці американській армії в Техасі, не на жарт стурбували її командуючого генерала Захарі Тейлора.

«Згідно з одержаними донесеннями від командирів частин, — писав генерал в одному із своїх донесень, перехоплених Хуановими людьми, — мексіканський бандит, прозваний тут Хуаном Месником, з'являється в найвіддаленіших ділянках тилу нашої армії і завдає нам прикрих втрат. Усі спроби переслідувати і розгромити ці банди закінчуються невдало — вони безслідно зникають. Я схильний думати, що під іменем Хуана Месника діють численні партизанські загони, створені мексіканськими військовими властями з місцевих жителів, як це робилося в Росії під час навали Наполеона… Недооцінювати їхню роль у наступній кампанії було б великою помилкою…»

Але в Вашінгтоні не повірили генералові Тейлору. Колишній президент Мексіки Санта-Анна, який перебував у вигнанні на острові Куба і звідти підтримував зв'язок із американцями, відповів на чергове запитання своїх господарів:

«Неправдоподібно! Ніякий мексіканський уряд не наважився б допустити народних повстань проти будь-кого. Йдеться про звичайнісіньких бандитів, яких завжди було багато в Техасі. В моїй країні озброєний народ небезпечніший за будь-яке вторгнення ззовні…»

З цього дня в уряді Сполучених Штатів стали подейкувати про «невдалу кандидатуру Захарі Тейлора в наступній кампанії проти Мексіки».

А тим часом Хуанові люди готувалися до чергового зухвалого нальоту на великий гарнізон американських військ. У передбачуваному бою на боці Хуана Месника мали брати участь понад тисячу чоловік місцевих пеонів.

Того дня обидва брати були разом. Це траплялося досить рідко. Інтереси справи вимагали частих розлук.

Рікардо засмаг, змужнів, риси його обличчя стали різкіші, і подібність до Хуана ще більше впадала в око. Одягались вони однаково, а Рікардо, незважаючи на колишній брак слуху, навчився співати, танцювати і бренькати на гітарі не гірше од Хуана.

Лише двоє людей у загоні завжди безпомилково розпізнавали братів — Чікіта і вусатий капрал Санчес. Дівчинка, як і раніше, дивилася на Рікардо з подивом та певним недовір'ям і, хоча при зустрічі привітно усміхалася до нього, розмовляти з ним уникала. А Санчес жодного разу не звернувся до Хуана із словами «мій капітане», як він і далі називав Рікардо.

Весна 1846 року була рання й гаряча. В березні вже відцвіли акація й мімоза, і серед темної зелені трав погойдувалися на довгих стеблах яскраві польові квіти. Але в міжгір'ї була прохолода й затінок. На вкритій дрібними гострими камінчиками землі не росли навіть кактуси.

Попереду був нічний похід, і люди відпочивали. Деякі, сидячи навпочіпки, тихо перемовлялися, інші спали, вкутавшись у сарапе. Нерозсідлані коні дрімали, низько опустивши голову. Тут їм не докучали ні ґедзі, ні мухи.