Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 12

Не чекаючи згоди полковника, Крафт швиденько вийшов у передпокій і одразу ж повернувся з невеличкою полірованою скринькою і безцеремонно поставив її на стіл, відсунувши ліктем якісь папери. Полковник дивився на нього підозріливо і з якимсь острахом.

— Мікроскоп, — сказав лікар, виймаючи його з дерев'яної скриньки, — або, як його справедливо звуть, «магічне око». Ось він…

Полковник був зовсім розчарований. Адже це просто невелика підзорна труби на блискучій бронзовій підставці. Гострі очі Крафта ту ж мить вловили тінь недовіри на обличчі господаря дому. Але він продовжував говорити, не перестаючи:

— Ось ми зараз розглянемо звичайну краплину води… Звеліть принести мені води, пане полковнику.

Полковник підійшов до дверей приймальні і гаркнув так, що кришталева люстра обізвалась тихим дзеленчанням.

— Гей, хто там є! Води, миттю!

Наказ полковника виконали на диво швидко. Перед ним появився той самий солдат, який привів лікаря до кабінету. На срібній таці тремтіла чашка з водою. Полковник кивнув на лікаря:

— Йому.

Лікар узяв тонку скляну платівочку і ледь доторкнувся одним із її боків до мокрого краю чашки. Солдат, нічого не розуміючи, закам'янів із жалюгідним, розгубленим обличчям.

— Дивіться, — сказав Крафт, вклавши в мікроскоп скляну платівку і перевіривши його дію. — Дивіться уважно в цей отвір, тільки не доторкайтеся до машини руками. Заплющіть одне око — ніби цілитеся з пістоля.

— Нічого не бачу, — пробурмотів невдоволено полковник.

— Ні, ні, не чіпайте апарат і не заступайте світла з того боку. Ну як? Бачите?

— Та ніякого біса я не… Гей! Що це? Стривайте!

Полковник побачив якихось маленьких тварин — таких, як риби, палички, гнучкі змійки, що то велично й граційно рухалися, то шалено вертілися, звиваючись, і пересувались із місця на місце.

— Дивіться уважно і спокійно.

— Свята Маріє, що це! — закричав приголомшений полковник. — Та вони б'ються? Слухайте, лікарю, вони б'ються! Вони пожирають одне одного!

Полковник випростався і люто глянув на молоденького солдата.

— Де ти взяв воду, падло ти смердюче? — злобиво запитав він, підступаючи до солдата.

— З колодязя, мій полковнику… з колодязя — свіжісінька… — бурмотів солдат, розхлюпуючи на підлогу воду. Він дивився то на полковника, то на стіну, де висіла куценька нагайка з буйволячої шкури. — Клянуся своєю матір'ю, пане полковнику…

— Він каже правду, — втрутився лікар. Не можна було допустити, щоб приголомшення полковника перейшло в шал. — А ти йди геть звідси, дурню! Розхлюпав на килим усю воду…

Солдат миттю зник.

— Як ви мали змогу переконатися, пане полковник, — говорив спокійно Крафт ддлі, — ці тварини настільки малі, що їх неможливо побачити простим оком. Ще більш як вік тому голландський учений Левенгук довів, що вони є всюди.

Полковник сердито сплюнув і з огидою і бридливістю витер об мундир великі волохаті руки.