Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 18

Певно ж, господарі не мали нічого проти того. Котрийсь навіть розповів відповідний анекдот, що викликало загальне пожвавлення.

Повертаючись до готелю, Арндт пошепки пояснював Бургерові основні засади гри:

— Купимо, звичайно, купимо, але треба з ними поторгуватись. Ми знаємо, що товар добротний, але хай не гнуть кирпи. Навчилися торгувати. Вже їм, бач, не до шмиги західні клієнти…

Вийшли з машини, але зразу не піднялися в номери готелю, а завітали на коньяк до кав'ярні. Сіли за столик.

— Але ж тут дівчатка… — примружив око Арндт. — Казали мені знайомі: молоді, здорові і дешеві. І хоч ми в службовому відрядженні, але робочий день уже скінчився, правда ж?..

Бургер з легким докором заїкнувся був про фрау Арндт, але його застереження пролунало, як голос волаючого в пустелі. Арндт раптом відчув себе трохи чи не новим втіленням Казанови і заходився посилати недвозначні усмішки розмальованій дівчині, яка, прикривши пишний бюст еластичним светром, водночас дозволяла розглядати свої ніжки, які важко було сховати під міні-спідничкою.

Бургер одвернувся від колеги, виглянув у велике вікно на площу, освітлену промінням вечірнього сонця. В її глибині на зеленому тлі дерев вирізьблювалися білі колони, вінки на кам'яних плитах і силуети непорушних воїнів. «Могила», — подумав і обернувся до Арндта, щоб запросити його помилуватися чудовим заходом сонця. Але Арндтів стілець пустував, зникла також і дівчина. Бургер знизав плечима, залишив на столику гроші за мартель і вирішив пройтися містом.

Коли, повернувшись із прогулянки, постукав у номер Арндта, йому відповіло тільки глухе відлуння. «Казанова» був, напевно, дуже зайнятий…

Капітан Тржаска глянув на годинник — до сьомої залишалося кілька хвилин. І все ж він не шкодував часу, проведеного у кабінеті. Впорядкував папери, закінчив писати рапорт у справі Стрибуна.

Почав нудитися — так було завжди, коли не брав діяльної участі в якійсь операції.

Виходячи з кабінету, подумав, що незабаром має повернутися Єва… Не хотів йти додому, мав нарешті кілька вільних годин. Подумав, що не завадило б сходити в кіно, але коли уявив собі дві години, змарновані без діла у темному залі з не вельми справною вентиляцією, передумав. Хвилин п'ятнадцять простояв у черзі за морозивом перед зеленою будкою у новому будинку на вулиці Пулавській. Одержавши нарешті свою порцію, поволі пішов у напрямку Лазенок. Машинально відзначив у пам'яті картини: чоловік з букетом гвоздик, що роззирався навколо, молода мати, яка ніжно розмовляла з дитиною, що пручалася у візочку, патлатий хлопець у барвистій сорочці…

Сів поблизу пам'ятника Шопену. Закордонні туристи висипали з автобуса «Орбісу» і, не чекаючи пояснення гіда, заходилися фотографувати пам'ятник і мальовничі ділянки парку. Повз лавку поволі пройшов елегантно вдягнений чоловік. Хлопець, що ступав поруч, мабуть, не був його син; миршавий, дуже худий, у дешевих джинсах і бавовняній сорочці, він розмахував руками, які давно вже не бачили ні води, ні мила.