Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 16

Не гаючи часу, він у кількох словах накреслив план пошуків і визначив конкретне завдання для Єви Томашевської. Вона мала негайно вирушити в Константанів — невелике містечко з костьолом у новоготичному стилі і тартаком. Недалеко від подвір'я кооперативного господарства розкинулася садиба Державного рільничого господарства. Будинок дирекції ДРГ височів посередині чудового англійського парку, через нього протікала невелика річка, води якої утворювали маленький ставок.

Поручик Єва Томашевська їхала до цього будинку і до цього парку. Сидячи у службовій машині поруч сержанта Костжеви, вона протягом години тихенько повторювала прізвище колишнього власника маєтку: «Плятер-Циберк… Плятер-Циберк… Плятер-Циберк…»

Ще подумала, що, мабуть, не знайде місця в готелі, якщо він є в цій глушині, і замовкла.

Вже кілька місяців, як відділ закордонних подорожей агентства «Глобус», на превелике задоволення магістра Яна Тржасковського — керівника недавно покликаної до життя установи, перейшли у новий будинок на вулиці Каро-він. Магістр Тржасковський не приховував свого задоволення і життям, і дружиною, і зарплатою. Роботи, одверто кажучи, було небагато, та й колектив дібрався непоганий.

Але цей тиждень розпочався не вельми вдало. До свого заступника Альбіна Цільманека Тржасковський не мав ніяких претензій; той, як завжди, буквально розривається між відділом, банком і паспортним столом. На своєму місці і секретарка, вона ж друкарка, панна Гражинка. Лише один Гірше, той Генріх, який просить, щоб його називали Генріком, той бісів касир, просто нестерпний. Тржасковський зробив подумки щось схоже на військовий огляд і дійшов висновку, який нічого доброго не обіцяв Генріху Гірше. Вийшовши зі свого кабінету, він змовницьки усміхнувся до друкарки Гражинки, потім про всякий випадок нахмурився:

— Попросіть, будь ласка, до мене пана Гірше.

Засмикані формальностями туристи, урядові й приватні гості відділу закордонних подорожей агентства «Глобус» навіть не намагалися визначити свого ставлення до непоказного на вигляд касира. Він сидів собі мовчки за столом, брав гроші, видавав решту, виписував квитанції і акредитиви. Хоч і був присутній, але ніхто його не помічав, не думав, про нього, не виявляв до нього симпатії чи антипатії. Приходив, висиджував свої вісім годин, складав касовий звіт. Кілька хвилин розмовляв зі своїм безпосереднім начальником Альбіном Цільманеком і зникав. Ніколи не розповідав, що робить у неділю чи на свята, ніхто не зустрічав його в кав'ярнях та ресторанах. Мешкав десь під Варшавою — чи то в Коморові, чи у Свіджі, де саме, про це ніхто не знав.

Тржасковський був утіленням пунктуальності й солідності в роботі. Не терпів ані лінощів, ні запізнень. До всіх працівників був однаково вимогливий.

— Пане Гірше, — почав він поволі і спокійно, — три дні, певніше, від п'ятниці минулого тижня, я спостерігаю за вашою роботою і, щиро кажучи, дуже вами незадоволений. Наскільки мені відомо, ви народилися і виховувалися ще в роки, коли ті землі належали німцям. Хіба не могли ви там навчитися пунктуальності й солідності? А ви тим часом що? — Голос керуючого з баритона переходив на сопрано. — А ви тим часом що… Повторюю… У п'ятницю запізнилися, у суботу теж, на 27 хвилин. Так, і не збирайтесь заперечувати!.. Я добре бачив усе: очі червоні, неголений, занехаяний… І сьогодні те саме! Коли я прийшов, ви просто спали! І не заперечуйте!.. Що ви собі, власне, думаєте, Гірше? Це солідна установа, а не притулок для хворих на нічниці… Ви щось хочете пояснити? — запитав, відчуваючи на собі насторожений касирів погляд.